Ті питання, які не можна не знати мусульманину
Книга «Ті питання, які не можна не знати мусульманину» — це велична праця, рядки якої написані чорнилом знання та роз'яснення. Вона містить найважливіші питання з основ віровчення, законів Ісламу та етичних чеснот, розуміння яких є обов'язковим для кожного мусульманина. Викладена у довершеному стилі, вона просвітлює розум і заспокоює серця, вдосконалює розуміння та виправляє вчинки. Тому вона по праву є ключем до порятунку і надійним провідником для всіх, хто йде шляхом покірності та пізнання.
These files are generated automatically from the book's text; their layout may differ from the printed edition.
Ті питання, які не можна не знати мусульманину
Вступ
Хвала Аллагу, Господу світів! Мир і благословення посланому як милість для світів, його родині, сподвижникам і усім, хто слідує його Сунні та йде його шляхом до Судного дня. А далі:
що охоплює найважливіші питання, необхідні мусульманину щодо віровчення, поклоніння та щоденних справ. Ми зібрали цей матеріал для відвідувачів і відвідувачок Двох Святинь, щоб вони могли отримати чітке уявлення та знання про основи своєї релігії. Ми просимо Щедрого та Всемилостивого Аллага зробити його корисним, праведним і щирим, звершеним лише заради Його Лику. Воістину, Він — найкращий, до кого звертаються з проханнями, і найщедріший, на кого покладають сподівання.
Науковий комітет під управлінням Відомства у справах релігії Завідної Мечеті "Аль-Харам" та Пророчої Мечеті "Ан-Набаві"
З ім’ям Аллага, Милостивого, Милуючого
Розділ перший:
те, що стосується віровчення
Питання перше: Значення Ісламу та його стовпи
Іслам — це підкорення Аллагу через єдинобожжя, покора Йому в слухняності та відречення від багатобожжя і його прибічників.
Стовпів Ісламу — п’ять:
1. Свідчення, що немає божества, гідного поклоніння, окрім Аллага, і що Мухаммад — Посланець Аллага.
2. Виконання обов’язкової молитви (намазу).
3. Виплата закяту.
4. Піст у місяць Рамадан.
5. Здійснення хаджу до Заповідного Дому для того, хто має на це змогу.
Важливість єдинобожжя:
Знай, що Аллаг — Преславний і Всевишній — створив творіння, щоб вони поклонялися Йому, не долучаючи до Нього жодних співтоваришів. Всевишній сказав: ﴾Я створив джинів та людей лише для того, щоб вони поклонялися Мені.﴿ [Сура «Аз-Заріят» (Розсіюючі): 56], Це поклоніння неможливо усвідомити без знань, Як сказав Всевишній: ﴾Тож знай, що немає бога, крім Аллага, проси прощення за свій гріх, та за гріх віруючих чоловіків і жінок. Аллагу відомі як місця, де ви здійснюєте свої вчинки, так і ваше остаточне місце перебування.﴿ [Сура Мухаммад:19], Отже, Всевишній розпочав з наказу здобути знання перед словами та діями. Найважливішим знанням для мусульманина є єдинобожжя Аллага, бо воно — основа та фундамент релігії. Без таухіду не може існувати релігія. Це — перший і останній обов’язок мусульманина. Єдинобожжя — це перший із п’яти стовпів Ісламу, які кожен мусульманин повинен знати і втілювати на практиці. Як передається в хадісі від Абдуллага ібн Умара, нехай буде Аллаг задоволений ним і його батьком, що він сказав: Я чув, як Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Встановлено Іслам на п’яти [стовпах]: свідчення, що немає істинного бога, гідного поклоніння, крім Аллага, і Мухаммад – Посланець Аллага, виконання молитви, виплата закяту, здійснення паломництва до Дому й посту у Рамадан»[1]. [1] (аль-Бухарі, № 8).
Мусульманин повинен знати сутність єдинобожжя (таухіду), яке полягає у визнанні Аллага єдиним, кому слід поклонятися. Тож, нікого не можна долучати до поклоніння Йому — ні наближеного ангела, ні посланого пророка.
Значення свідчення: «Немає божества, гідного поклоніння, окрім Аллага»:
Це — тверде переконання і визнання, що немає істинного об’єкта поклоніння, окрім лише Аллага Всевишнього. Тому людина поклоняється лише Аллагу і присвячує Йому всі види поклоніння: дуа, страх, надію, покладання, та інші.
Це свідчення не буде дійсним без виконання двох основ:
1. Заперечення божественності та поклоніння усім, окрім Аллага: усім помилковим божествам, ідолам та тагутам.
2. Підтвердження того, що лише Аллаг заслуговує на істинне поклоніння та на визнання справжньої божественністі, і до Нього не можна долучати жодного співтовариша. Всевишній сказав: ﴾До кожного народу Ми відсилали посланця: «Поклоняйтесь Аллагу та уникайте тагута!»﴿ [Сура Ан-Нахль (Бджоли): 36].
Умови свідчення «Ля іляга ілля Аллаг»:
1. Знання, що виключає невігластво.
2. Впевненість, що виключає сумнів.
3. Щирість, що заперечує багатобожжя.
4. Правдивість, що суперечить брехні.
5. Любов, що протистоїть ненависті.
6. Покора, що виключає непослух.
7. Прийняття, що суперечить відмові.
8. Зречення всього, чому поклоняються замість Всевишнього Аллага.
Ці умови слід знати й реалізовувати на практиці. Вони були зведені у віршовану форму:
Знання, впевненість, щирість і правдивість твоя, з любов’ю, покорою і прийняттям.
І додай восьме: зречення усього, що обожнюється, окрім Єдиного Бога — Аллага.
Реалізація цього свідчення полягає в поклонінні одному лише Аллагу Всевишньому, без жодних співтоваришів, у щирому присвяченні всіх форм поклоніння тільки Йому. Отже, він не звертається з мольбою ні до кого, крім Аллага; виявляє повну довіру і покладає всі свої справи лише Аллагу; не молиться, крім як заради Аллага; і не приносить жертву, окрім як для Аллага, Преславного і Всевишнього.
Що ж до того, що роблять деякі люди — обходять могили, звертаються за допомогою до їхніх мешканців і моляться їм, залишаючи Аллага, — це є багатобожжям у поклонінні. Потрібно остерігатися цього та застерігати інших, адже це — з того самого роду, що й поклоніння ідолам, каменям і деревам, яке чинили багатобожники, звертаючись до них замість Всевишнього Аллага. Саме це багатобожжя стало причиною того, що Аллаг зіслав Писання та послав посланців — щоб застерегти від нього та заборонити його.
Значення свідчення, що Мухаммад — Посланець Аллага:
Це — слухняність йому в тому, що він наказав, віра в те, про що він повідомив, уникання того, що він заборонив, і поклоніння Аллагу лише згідно з його шаріатом. Мусульманин повинен твердо визнати, що Мухаммад син Абдуллага з племені Курайш і роду Гашим, є Посланцем Аллага до всіх створінь, як до джинів, так і до людей. Як сказав Всевишній: ﴾Скажи: «О люди! Я — посланець Аллага до вас усіх...﴿ [Сура Аль-А’раф (Загорожі):158].
Аллаг послав його для донесення Своєї релігії й наставлення творінь, Як сказав Всевишній: ﴾Ми відіслали тебе до всіх людей як доброго вісника й застерігача, але ж більшість людей не розуміє цього!﴿ [Сура Саба (Савське царство):28]. як Всевишній сказав: ﴾Ми відіслали тебе тільки як милість для світів.﴿ [Сура Аль-Анбія (Пророки):107].
І наслідком цього свідчення є те, що не дозволено вважати, ніби Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, має якусь частку в божественності, управлінні всесвітом чи у праві на поклоніння. навпаки, він, мир йому і благословіння Аллага, – раб, якому не поклоняються, і Посланць, у правдивості якого не сумніваються. Він не володіє ні для себе, ні для інших ані користю, ані шкодою — окрім того, що побажає Аллаг, Як сказав Всевишній: ﴾Скажи: «Я не говорю вам, що в мене скарбниці Аллага та що я знаю потаємне. І не говорю вам, що я — ангел. Я слідую тільки за тим, що відкрито мені...﴿ [Сура Аль-Ан’ам (Скот): 50]
Питання друге:: Значення віри (іману) та її стовпи:
Віра — це визнання серцем, вимова язиком, дія серцем і кінцівками; вона зростає через покору й зменшується через непослух.
Віра є умовою правильності та прийнятності поклоніння, так само як багатобожжя та зневіра знищують усі праведні діяння. Як Аллаг не приймає молитву без омовіння, так само Він не приймає поклоніння без віри. Всевишній сказав: ﴾І хто не робив би добрих справ, віруючий чоловік чи віруюча жінка, то увійдуть вони до Раю, і не вчинять із ними несправедливо навіть на величину виїмки на фініковій кісточці.﴿ [Сура Ан-Ніса (Жінки):124].
Всевишній Аллаг також чітко роз'яснив, що багатобожжя повністю анулює винагороду за всі вчинені благі діяння. Як сказав Всевишній: ﴾Було відкрито тобі й тим, які жили раніше за тебе: «Якщо ти додаватимеш Аллагу рівних у поклонінні, то стануть марними твої вчинки й ти неодмінно будеш одним із тих, які втратять усе!»﴿ [Сура Аз-Зумар (Натовпи): 65].
Стовпів віри шість: віра в Аллага, в Його ангелів, в Його Писання, в Його посланців, в Останній день, і в передвизначення — як доброго, так і поганого.
1) Віра в Аллага Всевишнього включає три складові:
1. Віра в Його панування:
це утвердження єдинобожжя Аллага у Його діяннях — створення, наділення засобами до існування, дарування життя і смерті. Немає іншого Творця, крім Аллага, немає іншого Дарувальника, крім Нього, немає того, хто дарує життя чи забирає його, крім Нього, і ніхто не розпоряджається у Всесвіті, окрім Нього, Преславного і Всевишнього.
Не відомо, щоб хтось із творінь заперечував Господство Аллага, окрім випадків, коли це робилося з упертості, а не через щире переконання у сказаному. Як сталося з Фараоном, коли він сказав своєму народу: «Я — господь ваш всевишній!» [Сура Ан-Назіат (Ті, що висмикують):24]. Та це не було сказано щиро, як сказав Аллаг в історії про Мусу, мир йому, який сказав: ﴾Сказав: «Справді, ти вже знаєш, що ці знамення є ясними доказами, які зіслав саме Господь небес і землі. Воістину, я думаю, Фірауне, що ти загинеш!»﴿ [Сура Аль-Ісра (Нічна подорож):102]. Всевишній сказав: ﴾Впевнені в їхній правдивості, вони все ж заперечили їх – несправедливо й зверхньо...﴿ [Ан-Намль (Мурахи): 14].
Ці створіння обов'язково повинні мати Творця, адже вони не могли створити самі себе; Оскільки річ не може створити сама себе і не може виникнути випадково. Кожна подія має причину, і той досконалий порядок, у якому існує світ, виключає випадковість. Таким чином, неодмінно повинен існувати Той, Хто створив усе, — і це є Аллаг, Господь світів! Всевишній сказав: ﴾Невже вони були створені самі по собі ? Або ж вони самі є творцями? Чи, може, це вони сотворили небо і землю? Ні! Просто вони позбавлені переконаності!﴿ [Сура Ат-Тур (Гора):35-36].
Багатобожники визнавали Господство Аллага, проте одночасно з цим долучали до Нього співтоваришів у поклонінні — і такий вчинок не зробив їх мусульманами. Пророк, мир йому і благословення Аллага, боровся з ними та дозволив проливання їхньої крові й захоплення їхнього майна, оскільки вони вчиняли багатобожжя у поклонінні. Вони поклонялися разом з Аллагом інши: ідолам, каменям, ангелам та іншим.
2- Віра в Його Божественність:
Віра в Його Божественність — це віра в те, що лише Він є істинним Богом, у Якого немає співтоваришів. Слово «Бог» (Іляг) означає «Той, кому поклоняються» — з любов’ю, зі звеличенням та покірністю.
Всевишній сказав: ﴾Ваш Бог — Бог Єдиний! Немає істинного бога, крім Нього, Милостивого, Милуючого!﴿ [Сура Бакара (Корова): 163].
Якщо хтось обирає собі божество для поклоніння поряд з Аллагом, поклоняючись йому замість Всевишнього, то він насправді поклоняється фальшивому, несправжньому богу. Всевишній сказав: ﴾Це тому, що Аллаг — Істиний Бог, і тому, що те, чому вони поклоняються окрім Нього — брехня! І тому, що Аллаг — Величний, Великий!﴿ [Сура Аль-Хадж: 62]
Тому всі посланці — від Нуха до Мухаммада, мир йому і благословення Аллага, — закликали свої народи до єдинобожжя, щоб поклонятися лише Аллагу, не долучаючи до Нього нікого. Аллаг об'явив недійсними дії багатобожників, які взяли собі інших богів, поклоняючись їм замість Аллага, шукаючи у них допомоги та заступництва, через два логічні докази:
Перший доказ: ці ідоли, яких вони прийняли як божества, не мають жодних божественних якостей. Вони є створеними, і не є творцями. Вони не здатні ані принести користь тим, хто їм поклоняється, ані відвернути від них шкоду. Вони також не мають влади над життям, смертю чи воскресінням. Як сказав Всевишній: ﴾Багатобожники обрали собі інших богів замість Аллага, які нічого не творять, хоча самі є створеними. Ці божества не здатні ані завдати шкоди, ані принести користі. І не мають вони ніякої влади над смертю, життям чи воскресінням!﴿ [Сура Аль-Фуркан (Розрізнення):3].
Другий доказ: ці багатобожники визнавали, що Аллаг є єдиним Творцем та Управителем, який не має жодного співучасника у Своєму володарюванні. Отже, таке їхнє розуміння зобов'язує їх визнати Його також єдиним Богом, Якому слід поклонятися, оскільки вони вже визнали Його єдиним Господом. Як сказав Всевишній: ﴾Запитай: «Кому належить земля і ті, хто на ній, якщо ви знаєте?» (84) Вони скажуть: «Аллагу!» Скажи: «То невже ви не замислитеся?» (85) Запитай: «Хто Господь семи небес і великого трону?» (86) Вони скажуть: «Аллаг!» Скажи: «Невже ви не боїтесь?» (87) Запитай: «У Чиїй Руці влада над усякою річчю? Хто захищає, і від Кого немає захисту, якщо тільки ви знаєте?» (88) Вони скажуть: «Аллаг!» Скажи: «Які ж ви обмануті!» (89)﴿ [Сура Аль-Мумінун (Віруючі): 84-89]. Якщо вони визнають Таухід ар-Рубубія, то це зобов’язує їх присвятити поклоніння лише Аллагу, і не залучати нікого іншого до поклоніння Йому Одному.
3. Віра в імена та атрибути:
Це означає визнання того, що Аллаг ствердив щодо Себе у Своїй Книзі, або що ствердив для Нього Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, у Сунні; з Його імен і атрибутів — у формі, що личить Аллагу Всевишньому, без спотворення, без заперечення, без надання форми та без уподібнення. Всевишній сказав: ﴾Аллагу належать самі прекрасні імена. Тож звертайтеся до Нього за допомогою них і залиште тих, хто спотворюють імена Його. Вони неодмінно отримають відплату за те, що чинили!﴿ [Сура Аль-А’раф (Огорожі): 180], Всевишній сказав: ﴾Немає нікого подібного до Нього! А Він — Всечуючий, Всевидячий!﴿ [Сура Аш-Шура (Рада):11].
Існує три види багатобожжя:
1- Великий ширк.
2- Малий ширк.
3- Прихований ширк.
1- Великий ширк:
Його визначення: прирівнювання когось до Аллага у тому, що є виключною Його ознакою, Як сказав Всевишній: ﴾...коли вважали вас рівними Господу світів!﴿ [Сура Аш-Шуара (Поети):98].
До нього належить: присвячення поклоніння комусь, окрім Аллага Всевишнього, або часткове присвячення, як-от: благання (дуа), прохання про порятунок, обітниці, жертвоприношення — усе це належить до видів поклоніння.
А також: вважати дозволеним те, що Аллаг заборонив, або забороняти те, що Він дозволив, або скасування того, що Аллаг зробив обов’язковим, наприклад: вважати дозволеним перелюб, вживання алкоголю, непослух батькам, лихварство або подібне.
Або: вважати забороненим те, що Аллаг дозволив із благого, або заперечувати обов’язковість того, що Аллаг зробив обов’язковим, як-от віра в те, що намаз не обов’язковий, або що піст не обов’язковий, або що закят не є обов’язковим.
Великий ширк призводить до знецінення всіх вчинків і вічного перебування в Пеклі для того, хто помре в цьому стані, Як сказав Всевишній: ﴾А якби вони долучили до Нього співтоваришів, то всі їхні діяння втратили б будь-яку цінність і стали б марними!﴿ [Сура Аль-Ан’ам (Скот): 88],
А тому, хто помре з ширком, Аллаг не пробачить, і Рай буде для нього заборонений, Як сказав Всевишній: ﴾Воістину, Аллаг не пробачає багатобожжя, коли Йому прирівнюють рівних, але пробачає те, що менше цього, кому забажає!﴿ [Сура Ан-Ніса (Жінки): 48], Всевишній сказав: ﴾Адже той, хто надає Аллагу співтоваришів, то такому Аллаг заборонив Рай, і кінцевим притулком його буде Вогонь...﴿ [Сура Аль-Ма’іда (Трапеза):72].
2. Малий ширк:
Це те, що згадується в текстах під назвою “ширк”, але не досягає рівня великого ширку. Тому його називають малим ширком. Серед прикладів — клятва не Аллагом, як-от клятва Каабою, пророками, аманатом (довірою), життям когось тощо. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Хто заприсягнувся не Аллагом, той вчинив акт куфру або ширку»[2]. [2] Навів Ахмад в "Муснаді"(6072), і ат-Тірмізі (1535) і сказав: "Хадіс добрий".
Іноді така клятва може бути великим ширком — залежно від того, що є в серці. І якщо, скажімо, в серці того, хто присягається пророком чи якимось шейхом, є переконання, що він має здібності Аллага, або що до нього можна звертатися з мольбою замість Аллага, або вірить у те, що він керує Всесвітом — це акт великого багатобожжя (ширку акбар). Якщо ж він клявся, не маючи таких переконань, а лише тому, що звик так говорити, — це акт малого багатобожжя (ширк асар). Це явище поширене в деяких регіонах. Обов’язково слід звертати на нього увагу, застерігати від нього, оберігати таухід і стояти на варті його чистоти.
3- Прихований ширк:
Це ширк, що виникає в серці — зокрема показуха. Наприклад, коли людина молиться або читає, щоб її бачили люди, славить Аллага — щоб його хвалили, або дає милостиню — щоб його вихваляли. Це анулює саме те діяння, яке було зроблене для показу, але не стосується інших діянь, здійснених щиро заради Аллага.
Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав: «Ширк (багатобожжя) у цій громаді є більш прихованим, ніж слід чорної мурахи на чорному камені у темну ніч. А спокутою за нього є вимова слів: “О Аллаг, я шукаю захисту у Тебе від того, щоб я вчинив ширк свідомо, і прошу у Тебе простити мені те (багатобожжя), про яке я не знаю.”» [3] [3] Хадіс навели аль-Бухарі в "Адаб аль-Муфрад" (716), Ахмад у Муснаді (19606), ад-Дия аль-Макдісі в "Аль-Ахадіс аль-Мухтара" (1/150). Аль-Альбані визнав його достовірним у "Сахіх аль-Джамі ас-Сагір" (3731).
Види невір'я (куфру):
Перший вид: Велике (відкрите) невір’я (куфр):
Це вид зневіри призводить до вічного покарання у Пеклі, і воно поділяється на п'ять категорій:
1. Невір’я через заперечення (куфр ат-Такзіб):
і це переконання в неправдивості посланців Аллага. Такий вид є рідкісним серед невіруючих, оскільки Аллаг — Преславний і Всевишній — підтримав Своїх посланців очевидними доказами. Стан тих, хто заперечує, Аллаг описав так: «Вони заперечили їх, хоча їхні душі були впевнені в їх правдивості — зі зневаги й гордині» [Сура Ан-Нахль (Бджоли): 14].
2. Невір’я через гординю й відмову (куфр аль-Іба ва аль-Істікбар):
Це, наприклад, невір’я Ібліса. Він не заперечував наказ Аллага й не відкидав його, але проявив відмову та гординю. Всевишній сказав: ﴾І коли Ми сказали ангелам: «Низько вклоніться Адаму!» — то вклонилися усі, крім Ібліса, який горделиво відмовився, та став невіруючим.﴿ [Сура Аль-Бакара (Корова):34].
3. Невір’я через відвернення (куфр аль-І’рад):
Це коли людина відвертається своїм серцем і слухом від істини, не звертає на неї уваги і не цікавиться нею. Всевишній сказав: ﴾І хто ж більш несправедливий до себе, ніж той, кому нагадали про знамення його Господа, але після цього він відвернувся від них? Воістину, Ми помстимось невіруючим бунтарям!﴿ [Сура Ас-Саджда (Земний уклін):22].
Що ж до часткового відвернення — це не куфр, а гріх (фіск); як, наприклад, коли людина не вивчає деякі обов’язкові положення посту чи хаджу.
4. Невір’я через сумнів (куфр аш-Шакк):
Це коли людина не має впевненості, вагається щодо істини й сумнівається в ній. Як у словах Всевишнього: ﴾І увійшов він до свого саду, будучи несправедливим до самого себе, і сказав собі: «Не думаю я, що зникне це коли-небудь! (35) І не думаю, що Час колись настане. А навіть якщо так, і мене буде повернуто до Господа мого, то неодмінно то для мене там підуготована краща частка, ніж на землі!»﴿ (36) [Сура Аль-Кагф (Печера):35-36].
5. Невір’я через лицемірство (куфр ан-Ніфак):
Це стан, коли особа виявляє свою віру лише на словах, тоді як у своєму серці вона приховує заперечення та невір'я. Всевишній сказав: ﴾Проте, серед людей є такі, хто говорить: «Ми увірували в Аллага та в Останній День!» Хоча насправді вони не вірять.﴿ [Сура Аль-Бакара (Корова):8].
Це — види великого невір’я, яке виводить людину з Ісламу.
Другий вид: Малий куфр
Цей вид невір’я не веде до вічного перебування в Пеклі. І це такий вид, який згадується в Книзі та Сунні як «невір’я», але у невизначеній формі, без визначеного артикля "аль". Прикладів цього багато, зокрема: слова Абу Гурейри, нехай буде задоволений ним Аллаг, що Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Дві дії людей належать до [проявів малої] зневіри (куфр асґар): гноблення чийогось походження, та гучне оплакування покійного» [4]. [4] Передав Муслім (121), та Ахмад у «Муснаді» (10434).
2) Віра в ангелів:
Ангели — це створіння з прихованого світу. Всевишній Аллаг, створив їх зі світла. Вони постійно поклоняються Аллагу, й не мають жодних ознак Господства чи Божественності. Вони не порушують велінь Аллага, а виконують усе, що їм наказано. Їх безліч, і лише Аллаг знає їх точну кількість.
Віра в ангелів включає чотири аспекти:
1. Віра в їхнє існування.
2. Віра в тих, чиї імена нам відомі — наприклад: Джибріль, Мікаїль, Ісрафіль та інші. А щодо тих, чиї імена нам невідомі — ми віримо в них загалом.
3. Віра у властивості ангелів, які стали нам відомі з Корану та Сунни. Зокрема, Пророк, мир йому і благословення Аллага, бачив Джибріля в його первісній формі: він мав шістсот крил, які повністю закривали горизонт.
4.Віра в діяння ангелів, які нам стали відомі — як-от звеличення Аллага та постійне поклоніння Йому вдень і вночі без втоми й ослаблення.
Наприклад, Джибріль -- вірний передатчик та охоронець Одкровення.
Ісрафіл — ангел, якому доручено дунути у Ріг.
І Ангел смерті (Маляк аль-Маут) -- той, кому доручено забирати душі під час смерті.
Малік — охоронець пекла. Рідван — охоронець раю, та інші.
3) Віра у книги
Під книгами маються на увазі усі небесні Писання, які Аллаг, Преславний і Всевишній, зіслав Своїм посланцям, як шлях керівництва для людства та як милість для них, щоб вони досягли щастя в цьому світі та в Наступному.
Віра у небесні книги включає чотири аспекти:
1. Віра в те, що усі ці книги були насправді зіслані від Аллага.
2. Віра в ті з них, назви яких нам відомі: зокрема Коран, який було зіслано Мухаммаду, мир йому і благословення Аллага, Тора — Мусі, мир йому, Євангеліє — Ісі, мир йому, Псалтир — Дауду, мир йому.
А щодо тих, назви яких нам невідомі, — ми віримо в них загалом.
3. Підтвердження достовірності їхніх звісток — таких, як повідомлення, що містяться в Корані, а також у тих частинах попередніх писань, які не були спотворені.
4. Дотримання тих приписів, які не були скасовані, з повною покорою та згодою — незалежно від того, розуміємо ми їхню мудрість чи ні. усі попередні писання були скасовані Кораном. Отже, заборонено дотримуватися будь-якого припису з попередніх Писань, якщо він не був підтверджений і схвалений Священним Кораном або пророчою Сунною.
4) Віра в посланців (мир їм):
Посланці — це ті з людей, кому було даровано одкровення та доручено донести його іншим. Першим з них був Нух, мир йому, а останнім — Мухаммад, мир йому і благословення Аллага. Всі вони — створені люди, які не мають жодних ознак Господства чи Божественності.
Віра в посланців включає такі положення:
1. Віра в те, що їхні послання є істиною від Аллага. Той, хто не визнає послання хоча б одного з них, не визнає їх усіх.
2. Віра в тих, чиї імена нам відомі — таких як Мухаммад, Ібрагім, Муса, Іса та Нух, мир їм усім, які належать до числа рішучих посланців.
Що ж до тих, імен яких ми не знаємо — ми віримо в них загалом. Всевишній сказав: ﴾Ми вже відправляли посланців до тебе Серед них є такі, про яких Ми розповіли тобі, і такі, про яких Ми не розповідали тобі....﴿ [Сура Гафір (Той, Хто дарує пробачення):78].
3. Віра в достовірно передані повідомлення про них, мир їм.
4. Дотримання законів того посланця, який був направлений до нас, а це останній з них — Мухаммад, мир йому і благословення Аллага.
5) Віра в Останній день
Це День Воскресіння, коли люди постануть перед Аллагом для розрахунку і отримання відплати за свої вчинки. Він називається Останнім Днем, бо після нього не буде жодного іншого дня: мешканці Раю оселяться у своїх вічних оселях, так само як і мешканці Пекла.
Віра в Останній день включає три основні положення:
а) Віра у воскресіння:
Це — повернення померлих до життя після другого дуновіння в Ріг. Тоді всі люди постануть перед Господом світів босими, оголеними, без покриття та необрізаними. Всевишній сказав: ﴾Ми відтворимо це творіння так само, як почали його вперше, згідно з Нашою твердою обіцянкою. Воістину, Ми зробимо це!﴿ [Сура Аль-Анбія (Пророки): 104].
б) Віра в розрахунок і відплату:
Аллаг влаштує суд над діяннями кожної людини і відасть кожному повну відплату за його вчинки. Всевишній сказав: ﴾Воістину, до Нас належить їхнє повернення! А потім, на Нас лежить обов'язок розрахувати їх! [Сура Аль-Гашія (Покриваюче): 25-26].
в) Віра в Рай і Пекло:
Обидва є вічним пристановищем творінь. Рай — це обитель радості та насолоди, яку Аллаг підготував для богобоязливих віруючих, які були покірними Аллагу та Його Посланцеві, мир йому і благословення Аллага. У ньому є те, чого не бачило жодне око, не чуло жодне вухо, і що не спадало на серце людині.
Пекло — це місце покарання, яке Аллаг підготував для тих, хто не увірував у Нього та противився Його посланцям. У ньому — муки та страждання, які перевершують людське уявлення.
6) Віра в передвизначення — його добро і зло:
І мається на увазі під Передвизначенням: Передвизначення — це встановлення Аллагом, Всемогутнім і Преславним, усього того, що станеться, згідно з Його вічним знанням та безмежною мудрістю.
Віра в передвизначення включає чотири основні положення:
1) Знання: це — віра в те, що Аллаг Всевишній має досконале знання. Він знає все, що було, все, що буде, і як саме це буде — як загально, так і в деталях, одвічно і вічно. Він, Преславний, також знає, як би відбувалося те, чого не було, якби воно сталося. Як сказав Всевишній: ﴾І якби вони були повернуті назад у земне життя, то вони, неодмінно, повернулися б знову до тої зневіри та гріхів, які їм були заборонені!﴿ [Сура Аль-Анам (Скот): 28]
2) Запис: Аллаг записав долю кожної речі до настання Судного Дня. Як сказав Всевишній: ﴾Хіба не відомо тобі, що Аллагу відомо те, що, на небесах та на землі? Воістину, це є в Писанні! Воістину, це легко для Аллага!﴿ [Сура Аль-Хадж (Паломництво): 70].
3) Воля: нічого не відбувається у цьому всесвіті без волі Аллага. Всевишній сказав: ﴾Твій Господь творить, що побажає, та обирає...﴿ [Сура Аль-Касас (Розповідь): 68]. А людина має волю, яка не виходить за межі волі Аллага, як сказав Всевишній: ﴾Але ви нічого з цього не побажаєте, якщо тільки не побажає цього для вас Аллаг, Господь світів.﴿ [Сура Ат-Таквір (Згортання): 29]
4) Створення: віра в те, що Аллаг — Творець усього, включно з діями та вчинками людей, як добрими, так і поганими. Всевишній сказав: «Аллаг — Творець кожної речі! Він — Опікун кожної речі!» [Сура Аз-Зумар (Натовпи): 62].
Ці чотири ступені передвизначення коротко викладено у вірші:
Знання, Запис нашого Господа, Його Воля, Його Створення — у Ньому виникнення і творення.
Питання третє: Іхсан
У іхсану один стовп: поклонятися Аллагу так, ніби ти бачиш Його. А якщо ти не бачиш Його, то, воістину, Він бачить тебе.
Тобто людина має виконувати те, чим Аллаг зобов’язав її, так, ніби вона стоїть перед Ним — Всевишнім. Це передбачає повну покору, смирення і повернення до Аллага, Пресвятого. також це передбачає виконання поклоніння відповідно до Сунни Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага.
Іхсан має два ступені, і ті, хто досягає іхсану, перебувають на різних рівнях досконалості.
Перший рівень — найвищий — це рівень споглядання: це відбувається тоді, коли раб діє так, ніби він бачить Аллага, Всевишнього і Великого, своїм серцем. У такому разі серце наповнюється світлом віри, і невидиме стає подібним до того, що можна побачити.
Другий рівень — рівень щирості та усвідомлення нагляду: це коли раб постійно усвідомлює, що Аллаг спостерігає за ним і бачить його. І якщо в його серці присутнє це усвідомлення — то він щирий перед Аллагом Всевишнім.
Питання четверте: Короткий виклад основних засад Ахль ас-Сунна ва-ль-Джама'а (послідовників Сунни та єдиної громади):
1. Дотримання усього, що прийшло в Корані та Сунні — як зовнішньо, так і внутрішньо. Дотримання того, щоб слова Аллага, Великого і Всевишнього, та слова Його Посланця, мир йому і благословення Аллага, стояли вище за слова усіх інших.
2. Збереження чистоти у помислах і словах щодо сподвижників Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага. і переконання, що халіфами після нього були: Абу Бакр, потім Умар, потім Усман, потім Алі — нехай Аллаг буде задоволений усіма ними.
3. Любов до родини Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага, та підтримка її представників, а саме праведних із них.
4. Визнання свого обов'язку покірності перед правителями мусульман, навіть якщо вони несправедливі. І робити мольбу за виправлення їх недоліків та благополуччя для них, без прокльонів чи закликів проти них. І підкорятися їм — це обов'язок, що випливає з підкорення Аллагу, Величному і Всевишньому, якщо тільки вони не наказують вчинити гріх, якщо ж наказують гріх — їм не підкоряються у цьому, але залишаються покірними в іншому.
5. Віра в чудеса праведників (авлія’), тобто — те, що Аллаг здійснює через них з того, що виходить за межі звичного.
6. Не оголошувати невіруючими людей Кибли через їх ослух та великі гріхи та злочини. як це роблять хариджити. Навпаки — братерство у вірі зберігається навіть при гріхах. Кажуть: грішник — віруючий через свою віру, але нечестивий через свій великий гріх.
Розділ другий: Що стосується поклонінь
Питання перше: Очищення (тагара):
Очищення в мовному значенні — це чистота і віддалення від тілесних та духовних нечистот.
У шаріатському значенні — це усунення стану осквернення та зникнення нечистоти. Очищення є ключем до намазу. Саме тому вивчення очищення — одне з найважливіших питань релігії, яке кожен мусульманин повинен знати та приділяти йому належну увагу.
По-перше: Види води:
1. Тагур (чиста) вода, якою дозволено здійснювати очищення, незалежно від того, чи залишилася вона у своєму природному стані — наприклад: дощова вода, вода річок або морів — або ж змішалася з чистою речовиною, яка не переважила її і не позбавила її назви.
2. Наджіс (нечиста) вода, яку заборонено використовувати — вона не очищає від осквернення і не усуває фізичну нечистоту, якщо її колір, запах або смак змінився через контакт із наджасою (нечистотою).
По-друге: Скверна
Скверна — це особливий бруд, що сам по собі унеможливлює молитву, як, наприклад, сеча, кал, кров та інше. Вона може бути на тілі, на місці або на одязі.
Основою в речах є дозволеність і чистота, тому той, хто стверджує про скверну якоїсь речі, має надати доказ. Не належать до скверни: мокротиння, піт людини та піт осла — це чисті речовини, навіть якщо вважаються неприємними. Кожна скверна — бруд, але не кожен бруд є скверною.
Ступені скверни:
1. Важка скверна:
Як, наприклад, скверна від слини пса. Спосіб очищення: помити сім разів, перший раз із землею (піском).
2. Легка скверна:
Як сеча немовляти-хлопчика, якщо вона потрапила на одяг та інше. Спосіб очищення: достатньо обприскати водою, щоб вона повністю покрила місце, без потреби терти або віджимати.
3. Середня скверна:
Як сеча чи кал людини, а також більшість інших скверн, якщо вони потрапили на землю або одяг. Спосіб очищення: видалити саму речовину, якщо вона має фізичну форму, і очистити місце водою або іншим відповідним засобом.
Із того, на що є доказ щодо його нечистоти:
1. Сеча та кал людини.
2. Мазі (виділення, що з’являється при збудженні) та ваді (виділення після сечовипускання) [5]. [5] (Мазі): це безбарвна рідина, що виділяється у вигляді крапель під час пестощів, чи при згадуванні статевого акту, бажанні його, погляді тощо, причому людина може не відчувати її виділення. (Ваді): це густа біла рідина, яка виділяється після сечовипускання або при піднятті чогось важкого.
3. Послід тварин, м’ясо яких не дозволено їсти.
4. Менструальна кров та післяпологова кровотеча.
5. Слина собаки.
6. Мертві тварини, за винятком:
а) людина після смерті;
б) мертва риба та сарана;
в) мертві істоти, що не мають рідкої крові — як-от мухи, мурахи, бджоли тощо;
г) кістки мертвої тварини, її роги, кігті, волосся та пір’я.
Спосіб очищення від скверни полягає в наступному:
1. Використанням води, яка є основним засобом очищення від скверни. Якщо вода доступна, не дозволяється переходити до інших засобів очищення.
2. Засобами, встановленими шаріатом для очищення нечистих предметів або тих, що стали нечистими:
а) Шкіра мертвої тварини очищується шляхом дублення.
б) Посудина, з якої пив собака, очищується шляхом її миття сім разів, перша з яких має бути із застосуванням землі.
в) Одяг, забруднений менструальною кров’ю, очищується шляхом тертя, потім промивання водою, а потім обприскування. Якщо після цього залишиться слід — шкоди в цьому немає.
г) Край жіночої сукні очищується тим, що проходить по чистій землі після неї.
ґ) Очищення одягу від сечі немовляти-хлопчика — шляхом обприскування, а від сечі немовляти-дівчинки — шляхом повного промивання.
д) Очищення одягу від мазі — шляхом обприскування водою того місця.
е) Очищення підошви взуття — шляхом протирання її об чисту землю.
є) Очищення землі від скверни — шляхом виливання на місце скверни води, або залишення до повного висихання під дією сонця чи вітру. Якщо слід скверни зникає, місце вважається чистим.
По-третє: Що заборонено тому, хто в стані ритуальної нечистоти
Речі, які заборонені для того, хто перебуває в стані малого або великого осквернення:
1. Молитва (обов’язкова чи додаткова) На це вказує хадіс від Ібн Умара, нехай Аллаг буде задоволений ним і його батьком, що Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Аллаг не приймає молитву без очищення» [6]. [6] [Муслім: 224]
2. Торкання мусхафу Як сказано у листі, який Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, написав Амру ібн Хазму: «Корану не торкається ніхто, окрім очищеного» [7]. [7] [Передали Малік в "аль-Муватта" (№ 680, 219), ад-Дарамі (№ 312), Абд ар-Раззак у "Муснафі" (№ 1328); хадіс визнав достовірним аль-Альбані в "Ірва аль-ґаліль" (№ 122)].
3. Обхід Кааби (таваф) Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Обхід навколо Кааби є такою ж молитвою , однак Аллаг дозволив під час нього ведення розмов». [8]. Також достовірно передано, що Пророк, мир йому і благословення Аллага, здійснював омовіння перед тавафом, і заборонив жінці у стані менструації здійснювати таваф доти, доки вона не очиститься. [8] [Передав ан-Насаї (12808), Ахмад (15423); хадіс визнав достовірним аль-Альбані в "Ірва аль-ґаліль" (121)].
А що стосується речей, які заборонені лише тому, хто перебуває у стані великого осквернення, то це:
1. Читання Корану. На це вказує хадіс від Алі, нехай буде задоволений ним Аллаг: «Ніщо не заважало Пророку, мир йому і благословення Аллага, читати Коран, окрім стану великого оскверніння» [9]. [9] Передав Ібн Маджа (№ 594), Ібн Хіббан (№ 799). Аль-Альбані визнав його слабким у "Да‘іф Сунан ат-Тірмізі" (№ 146).
2. Перебування в мечеті без малого обмивання (вуду). Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾О ви, які увірували! Не наближайтеся до молитви, коли ви у нетверезому стані, поки не будете розуміти того, що ви говорите, і також не наближайтеся до мечетей в стані великого осквернення, окрім як з метою лише пройти через них, доки не здійсните великого омовіння﴿ [Сура ан-Ніса (Жінки): 43]
Отже, якщо людина у стані великого осквернення здійснить вуду, їй дозволяється залишатися в мечеті. Так само дозволено проходити через мечеть без зупинки або сидіння.
Четверте: Правила етикету при справлянні нужди
Бажано при справлянні нужди:
1. Уникати людей і усамітнюватися в закритому місці.
2. Промовити дуа при вході: «О Аллаг! Воістину, я звертаюся до Твого захисту від шайтанів чоловічої та жіночої статі» [10]. [10] Передали аль-Бухарі (142) та Муслім (122).
Обов’язково при справлянні нужди:
1. Уникати забруднення сечею.
2. Покривати аурат.
Заборонено при справлянні нужди:
1. Звертатися обличчям до кибли або повертатися до неї спиною.
2. Справляти нужду на шляхах людей або в громадських місцях.
3. Справляти нужду в стоячій воді.
Небажано при справлянні нужди:
1. Торкатися статевого органу правою рукою.
2. Використовувати праву руку для очищення.
3. Розмовляти, особливо згадувати ім’я Аллага — Великого і Всевишнього.
П’яте: Правила, що стосуються очищення (істінджя) та очищення без води (істіджмар)
Істінджя — це очищення від слідів виділень із переднього чи заднього проходу за допомогою води.
Істіджмар — це очищення від слідів виділень без води, наприклад, за допомогою каміння чи серветок.
Умови для здійснення істіджмару:
1. Він має бути дозволеним (мубах).
2. Має бути чистим.
3. Має бути придатним для очищення.
4. Не повинен бути кісткою чи послідом.
5. Не повинен бути предметом, що має повагу, як-от папір з іменем Аллага.
Допускається обмежитися лише істіджмаром за двох умов:
1. Виділення не виходить за межі звичайного місця.
2. Очищення проводиться трьома або більше очищаючими предметами (як-от гладке каміння чи його аналог).
Шосте: Правила вуду (малого обмивання)
Вуду є обов’язковим для трьох видів поклоніння:
1. Молитва — як обов’язкова, так і добровільна.
2. Торкання мусхафу.
3. Таваф (обхід навколо Кааби).
Умови дійсності вуду:
1. Іслам.
2. Повноцінний розум.
3. Досягнення віку розрізнення.
4. Намір (нійя), місце якого — серце. Вимовляння наміру є нововведенням. Той, хто готується до вуду, вже має намір. Якщо миття частин тіла здійснюється з наміром охолодження або гігієни, а не для поклоніння, то це не вважається вуду.
5. Збереження наміру — не мати наміру його перервати до завершення вуду.
6. Припинення причини, що викликає потребу у вуду, за винятком тих, хто має постійне нетримання або жінок у стані істіхади.
7. Попереднє очищення (істінджя або істиджмар) для того, в кого вийшла сеча або кал.
8. Чиста й дозволена для використання вода.
9. Відсутність перешкод для досягнення водою шкіри.
10. Настання часу намазу — лише для тих, у кого триває постійне осквернення.
Обов’язкові дії при малому омовінні (вуду):
1. Вмивання обличчя, включаючи полоскання рота й промивання носа.
2. Миття рук до ліктів.
3. Обтирання всієї голови, включаючи вуха.
4. Миття ступнів до щиколоток.
5. Дотримання послідовності між діями.
6. Безперервність між діями (не робити великої паузи).
Опис малого омовіння (вуду):
1. Вимова “Бісмілляг” (з іменем Аллага).
2. Миття кистей і долонь тричі.
3. Вмивання обличчя тричі, включаючи полоскання рота й промивання носа.
4. Миття рук до ліктів тричі, починаючи з правої, потім лівої.
5. Обтирання голови разом із вухами.
6. Миття ступнів до щиколоток тричі, починаючи з правої ноги, потім лівої.
Що анулює мале омовіння (вуду):
1. Все, що виходить з обох отворів тіла, як-от сеча, гази, кал.
2. Вихід значної кількості нечистоти з будь-якої частини тіла.
3. Втрата свідомості через сон або іншу причину.
4. Дотик до переднього чи заднього статевого органу голою рукою.
5. Вживання м’яса верблюда.
6. Відступництво від Ісламу — нехай Аллаг захистить нас і всіх мусульман від цього.
Сьоме: Правила протирання хуффів і шкарпеток
1. Хуфф — це те, що надягають на ноги, зроблене зі шкіри або подібного матеріалу.
2. Шкарпетки — це те, що надягають на ноги з вовни, бавовни або схожого матеріалу.
Умови дозволеності протирання:
1. Їх одягнуто після повного очищення (вуду).
2. Вони повністю закривають ступні разом із щиколотками.
3. Вони мають бути чистими.
4. Протирати дозволено лише у встановлений шаріатом період.
5. Протирати дозволено лише у випадку вуду, а не повного обмивання (ґусль).
6. Хуффи чи шкарпетки повинні бути дозволеними. Якщо ж вони здобуті незаконним шляхом, наприклад, вкрадені, або виготовлені із шовку, який не можна вдягати чоловікам тощо, то протирати їх не можна, оскільки заборонені речі не можуть бути засобом для отримання релігійного полегшення.
Тривалість протирання:
Для того, хто не подорожує — одна доба (день і ніч). Для мандрівника — три доби і ночі.
Як здійснюється протирання:
Змочити руку водою і протерти верхню частину шкарпеток або хуффів один раз — від пальців ніг до гомілки.
Що анулює протирання:
1. Закінчення терміну протирання.
2. Зняття шкарпеток або однієї з них.
3. Настання великого осквернення (джанаба).
Правильність обтирання хуффів:
Це дозволене послаблення, і його виконання краще, ніж знімати хуффи та мити ноги — на основі дозволу Аллага Всевишнього, у наслідування Пророку, мир йому і благословення Аллага, та на противагу нововведенням.
3. Протирання гіпсових пов’язок, бинтів та пластирів
Джабіра — накладка на переломи (гіпс, шини тощо).
Пластир — те, що наклеюється на рани або виразки з лікувальною метою.
Лейкопластир (ліпкий лікувальний засіб) — те, що наклеюється на рани чи нариви для лікування.
Постанова щодо протирання:
Дозволено, якщо існує потреба залишити це, і воно не перевищує межі необхідного.
Не дозволено, якщо потреба зникла, або зняття не викликає труднощів чи шкоди.
Як здійснюється протирання:
Обмивається те, що навколо пов’язки, і протирається вся її поверхня. Не протирається те, що виходить за межі частин, які обмиваються у вуду.
Восьме: Правила, що стосуються тайаммуму
Тайаммум — це обтирання обличчя і кистей рук чистою землею (ґрунтом) з наміром очищення, у встановлений спосіб.
Правовий статус (хукм):
Тайаммум є обов’язковим замість вуду (малого обмивання) або ґусля (повного обмивання) у разі відсутності води або неможливості її використання.
Мудрість його встановлення:
Тайаммум — особливість цієї умми, умми Мухаммада, мир йому і благословення Аллага. У попередніх громадах він не був відомий. Це полегшення від Аллага і прояв Його милості до цієї умми.
Випадки, коли дозволено робити тайаммум:
1. За відсутності води, незалежно від того, чи людина перебуває вдома, чи в подорожі, і шукала воду, але не знайшла її.
2. Якщо наявна вода необхідна для пиття або приготування їжі, і її використання для вуду чи ґусля може зашкодити цим першочерговим потребам — наприклад, спричинити спрагу для самого себе, чи для інших людей або ж для тварин, про яких належить піклуватися.
3. Якщо є побоювання шкоди від використання води через хворобу або можливе затримання одужання.
4. Якщо людина нездатна використовувати воду через хворобу або параліч, і поруч нікого немає, хто міг би допомогти, а час молитви наближається до завершення.
5. Якщо використання води може призвести до переохолодження, а підігріти її неможливо.
Опис тайаммуму:
Ударити по землі (чистому ґрунту) руками з розчепіреними пальцями, протерти обличчя внутрішньою стороною пальців, потім протерти кисті рук долонями, охопивши усе лице і кисті.
Що анулює тайаммум:
1. Поява води — якщо тайаммум був через її відсутність, або можливість скористатися нею, якщо до того це було неможливо.
2. Те саме, що анулює мале омовіння (вуду) або вимагає великого омовіння (ґусль) — як-от велике оскверніння (джанаба), менструація, післяпологова кровотеча.
Постанова для того, хто не може скористатися ні водою, ні землею:
Якщо людина не має ні води, ні ґрунту, або перебуває в такому стані, що не може торкатися шкіри водою чи ґрунтом, то вона молиться відповідно до свого стану, без ритуального обмивання і без тайаммуму, адже Аллаг не накладає на душу більше, ніж вона може витримати. У випадку, коли після виконання молитви з'явиться доступ до води або чистого ґрунту, то не потрібно повторювати молитву, адже людина вже виконала те, що було їй наказано. Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾Бійтесь Аллага, наскільки зможете...﴿ [Сура ат-Тагабун (Взаємне обманювання): 16], А також словами Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага: «Якщо я наказую вам щось, то виконуйте це настільки, наскільки можете!» [11]. [11] аль-Бухарі (7288) Муслім (6066).
Примітка: Якщо людина зробила тайаммум через джанабу, а потім знайшла воду — їй слід здійснити ґусль.
Дев’ятий пункт: Положення, що стосуються менструації та післяпологових виділень (ніфас)
По-перше: Менструація (хайд):
Це природна кров, яка виходить з глибини матки у конкретні періоди. Зазвичай вона триває шість або сім днів кожного місяця, однак може бути довшою або коротшою. Тривалість місяця для кожної жінки змінюється відповідно до стану її особистого здоров'я, яке встановив Аллаг Всевишній.
Постанови щодо жінки під час менструації:
1. Жінка в період менструації не виконує молитву і не тримає піст, оскільки ці види поклоніння недоступні для неї, доки вона перебуває в цьому стані.
2. Після завершення менструації вона відшкодовує пропущені дні посту, але не молитву.
3. Їй заборонено здійснювати Таваф (обхід навколо Кааби); – читати Коран; – сидіти в мечеті. 4. Чоловікові заборонено мати з нею статеві стосунки до того моменту, як припиниться менструація і жінка здійснить повне обмивання (ґусль).
5. Дозволено насолоджуватися нею поза статевим актом — через поцілунки, дотики та інше.
6. Чоловікові не дозволено давати розлучати свою дружину під час її менструації.
Очищення (тугр): Очищення настає після припинення кровотечі. Якщо кров перестала йти — вона вважається чистою, її менструація завершилася, і їй належить зробити ґусль, а потім дозволяється повернутися до того, що було їй заборонено через менструацію.
Якщо після очищення з’являються мутні або жовтуваті виділення, то їй не потрібно звертати на них уваги.
Друге: Післяпологові виділення (ніфас)
Ніфас — це кров, яка виділяється з матки під час пологів або одразу після них. Це кров'яні залишки, що збереглися ще з часу вагітності.
Ніфас має такий самий правовий статус, як і менструація: у дозволених речах — наприклад, дозволено отримувати насолоду від дружини поза статевим актом;
і в заборонених — таких як статевий акт, піст, молитва, розлучення, таваф, читання Корану та перебування в мечеті; а також у необхідності здійснення ґуслю після припинення кровотечі.
Жінка зобов’язана відшкодувати пропущені дні посту, але не молитви — як і у випадку з менструацією.
Максимальна тривалість ніфасу — сорок днів. Якщо кровотеча припиняється раніше, то післяпологовий період вважається завершеним. У цьому випадку вона повинна здійснити ґусль і може виконувати те, що раніше було заборонено через ніфас.
Питання друге: молитва (салят)
По-перше: Положення, що стосуються азану та іками
Азан був встановлений у першому році після гіджри Пророка, мир йому і благословення Аллага. Азан було встановлено тому, що сподвижники стикалися з труднощами у визначенні точного часу настання молитви. Через це вони вирішили порадитися, як найкраще організувати оповіщення про молитву. І Абдуллагу ібн Зайду, нехай буде задоволений ним Аллаг, було показано азан уві сні, і цей сон згодом був підтверджений одкровенням.
Азан — це оголошення про настання часу молитви. Ікама — це оголошення про початок виконання обов’язкової молитви.
Азан і ікама є колективним обов’язком (фард кіфая) для чоловіків під час обов’язкових молитв. Це одні з явних символів Ісламу, і тому їх не можна залишати.
Умови азану:
1. Муаззін має бути чоловіком.
2. Азан має бути впорядкованим.
3. Він має бути безперервним.
4. Його слід проголошувати лише після настання часу молитви. Виняток: перший азан фаджр і азан на п’ятничну молитву.
Сунни азану:
1. Вставляти пальці у вуха.
2. Проголошувати азан на самому початку часу.
3. Під час слів «хайя ’аля…» повертати голову праворуч і ліворуч.
4. Мати гарний голос.
5. Вимовляти слова помірно, без надмірного розтягування.
6. Робити паузу після кожного речення.
7. Стояти, звернувшись до кибли.
Азан складається з п’ятнадцяти фраз, як це завжди робив Білал, нехай буде задоволений ним Аллаг, у присутності Пророка, мир йому і благословення Аллага.
Формулювання азану:
Аллагу акбар — 4 рази
Ашгаду алля іляга ілля-Ллагу — 2 рази
Ашгаду анна Мухаммадан расулю-Ллаг — 2 рази
Хайя ’аля с-салят — 2 рази
Хайя ’аляль-фалах — 2 рази
Аллагу акбар — 2 рази
Ля іляга ілля-Ллаг — 1 раз
У фаджр-азані після «Хайя ’аляль-фалах» додається: «ас-Саляту хайрун мін ан-навм» — (Молитва краща за сон) — 2 рази. Це тому, що зазвичай у цей час люди сплять.
Ікама складається з одинадцяти фраз, які промовляють швидко, тобто без повільного проголошення, оскільки вона слугує оголошенням для тих, хто вже присутній. Тому нею не потрібно затягувати.
Її формулювання таке:
Аллагу акбар — двічі
Ашгаду алля іляга ілля-Ллаг — один раз
Ашгаду анна Мухаммадан расулю-Ллаг — один раз
Хайя ’аля с-салят — один раз
Хайя ’аляль-фалах — один раз
Кад каматіс-салят (молитва розпочалася) — двічі
Аллагу акбар — двічі
Ля іляга ілля-Ллаг — один раз
Рекомендується тому, хто чує азан, повторювати за муаззином ті ж самі слова, за винятком слів: «Хайя ’аля с-салях» і «Хайя ’аляль-фалах», — у цих випадках слід сказати: «Ля хауля ва ля куввата ілля бі-Лляг» (Немає сили й могутності, крім як з дозволу Аллага). Після цього промовляє благословення на Пророка, мир йому і благословення Аллага, а потім говорить: «Аллагумма, Рабба газігі-д-да’ваті-т-тамматі ва-ссалаті-ль-каіматі, аті Мухаммадан аль-Васілята ва-ль-Фадилята, ва-б’асгу макаман махмудан аллязі ва’адтагу, іннака ля тухліфу-ль-мі’ад» (О Аллаг, Господи цього досконалого заклику та молитви, що звершується! Даруй Мухаммаду, мир йому і благословення Аллага, «аль-Васіля» і «аль-Фадиля» та підніми його на хвалене місце, яке Ти йому обіцяв. Воістину, Ти не порушуєш обіцянки) [12]. [12] Сказав шановний шейх Абдул-Азіз ібн Баз, нехай помилує його Аллаг, у збірці його фетв (29/141): (Додав аль-Байгакі з доброю передачею від Джабіра після слів: «яке Ти йому обіцяв»: «Воістину, Ти не порушуєш обіцянки»).
і говорив: «Радиту бі-Ллягі Раббан, ва бі-ль-Іслямі дінан, ва бі-Мухаммадін (салляллагу ’алейгі ва саллям) набіййан» (Я задоволений Аллагом як Господом, Ісламом як релігією, і Мухаммадом, мир йому і благословення Аллага, як пророком) [13]. [13] Цей хадіс навів ат-Тірмізі (2635).
Заборонено виходити з мечеті після азану без поважної причини або без наміру повернутися.
А при об’єднанні двох молитв достатньо одного азану та окремої іками для кожної з молитв.
По-друге: Значення молитви та її достоїнства
Молитва є найважливішим стовпом Ісламу після двох свідчень. Вона має особливе значення, адже Аллаг зобов’язав її під час нічного вознесіння (аль-Мі‘радж) на небесах. І це вказує на її велич, наголошує на обов'язок її виконання та свідчить про її високе місце в Аллага, Великого і Всевишнього.
Є багато хадісів, які вказують на її велич і обов’язковість для кожного мусульманина. Її припис є загальновідомою і необхідною частиною релігії Іслам.
Серед доказів обов’язковості та важливості молитви — тексти з Корану і Сунни, зокрема:
1. Слова Всевишнього Аллага: ﴾Воістину, молитва встановлена для віруючих у визначений час.﴿ [Сура Ан-Ніса (Жінки): 103]. Тобто: вона є обов’язковою у часи, які були встановлені Посланцем Аллага, мир йому та благословення Аллага.
2. Слова Всевишнього Аллага: ﴾Хоча їм було наказано лише поклонятися Аллагу, служачи йому щиро, як єдинобожники, вистоювати молитву...﴿ [Сура аль-Байїна (Ясний доказ): 5]
3. Слова Всевишнього Аллага: ﴾А якщо вони покаються у своїй зневірі, і будуть здійснювати молитву й давати закят, то вони – ваші брати по Вірі.﴿ [Сура ат-Тауба (Каяття): 11]
4. Від Джабіра, нехай буде задоволений ним Аллаг, передається, що Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Воістину, межею між людиною та багатобожжям і зневірою є залишення нею молитви» [14]. [14] Муслім (№ 82).
5. Від Бурайди (нехай буде задоволений ним Аллаг) передається, що Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав: «Заповіт між нами й ними — це молитва. Хто залишив її — той став невіруючим» [15]. [15] Передав ат-Тірмізі (265); він сказав: «Хасан сахіх ґаріб», і аль-Альбані визнав його достовірним у "Сахіх ат-Тарґіб ва ат-Таргіб".
Учені єдині в думці, що заперечення обов’язковості молитви — це невір’я. Що ж до того, хто залишає молитву через лінощі чи байдужість, то, згідно з достовірними хадісами та одноголосною думкою сподвижників, правильніше вважати його також невіруючим.
Третє: Умови молитви
1. Настання часу молитви
Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾Воістину, молитва встановлена для віруючих у визначений час.﴿ [Сура Ан-Ніса (Жінки): 103]. тобто обов’язкова у встановлені часи.
Час виконання обов’язкових молитв такий:
а) Фаджр: від початку світанку до сходу сонця.
б) Зугр: від того моменту, коли сонце схиляється від зеніту, і до того часу, коли тінь будь-якого предмета дорівнює його довжині.
в) Аср: починається після закінчення часу Зугра і триває до моменту, коли сонце починає жовтіти на заході, а в разі крайньої необхідності її час подовжується до самого заходу сонця.
г) Магріб: від заходу сонця до зникнення червоного сутінку.
ґ) Іша: від закінчення часу магріба до середини ночі.
2. Покриття аврату
Аврат — це те, що обов’язково слід покривати, і відкриття чого є ганебним і викликає сором. Аврат чоловіка — ділянка тіла між пупком і колінами. Жінка в намазі повинна покривати все тіло, окрім обличчя. Якщо поруч є сторонні чоловіки (не махрами), жінка також зобов’язана покривати обличчя.
3. Уникнення скверни
Скверна — це певна нечистота, наявність якої анулює намаз. До неї належать: сеча, кал, кров тощо. Скверна може бути: на тілі, на одязі, у місці, де звершується намаз.
4. Звернення в напрямку кибли
Кибла — це почесна Кааба, названа так тому, що люди звертаються до неї.
Намаз недійсний без звернення до кибли, Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾І де б ви не були, то направляйте ваші обличчя в тому ж напрямку (Кааби)!﴿ [Сура аль-Бакара (Корова): 144]
5. Намір (нійя)
У мовному значенні — спрямування. У шариатському — рішучість здійснити поклоніння, щиро прагнучи наближення до Аллага. Місце наміру — серце. Його не слід промовляти вголос, адже це вважається нововведенням.
Четверте: Стовпи молитви
Молитва має чотирнадцять стовпів:
Перший стовп: стояння (киям) — якщо є змога
Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾...і стійте перед Аллагом смиренними!﴿ [Сура аль-Бакара (Корова): 238] А також хадіс від Імрана, нехай буде задоволений ним Аллаг: «Молися стоячи, але якщо не зможеш, то – сидячи, а якщо й так не зможеш, то – на боці» [16]. [16] Передав аль-Бухарі (1117).
Якщо через хворобу людина не може стояти — нехай молиться згідно зі своїм станом: сидячи або лежачи на боці. Так само, як і хворий: той, хто відчуває страх, оголений, або той, хто змушений сидіти чи лежати через лікування, що не дозволяє стояння. Так само дозволяється молитися сидячи за постійним імамом, який не може стояти. Якщо імам молиться сидячи, то ті, хто стоїть за ним, також моляться сидячи, наслідуючи свого імама. Добровільні молитви дозволено виконувати сидячи навіть тому, хто здатен стояти, проте винагорода буде меншою, ніж за стояння.
Другий стовп: такбіратуль-іхрам на початку молитви
Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Потім звернись обличчям до Кибли та промов "Такбір"» [17]. [17] Передали аль-Бухарі (№ 6251) та Муслім (№ 884).
Слова такбіру — (Аллагу Акбар), і не зараховується нічого іншого.
Третій стовп: читання сури аль-Фатіха
Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Немає молитви у того, хто не прочитав суру “Аль-Фатіха”» [18]. [18] Передали аль-Бухарі (№ 756) та Муслім (№ 872).
Четвертий стовп: поясний уклін (руку‘) у кожному ракааті
Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾О ви, які увірували! Схиляйтеся і поясних поклонах, і падайте ниць, здійснюючи земні поклони Аллагу﴿ [Сура аль-Хадж: 77]
П’ятий і шостий стовпи: підняття з руку‘у і випрямлення стоячи
Це — піднімання з поясного поклону і стояння рівно, як і було перед ним. Пророк, мир йому і благословення Аллага, завжди це робив.
А тому, хто погано молився, він сказав: «Потім піднімись, поки не вирівняєшся стоячи» [19]. [19] Передав Аль-Бухарі (№793) та Муслім (№398).
Сьомий стовп: земний уклін (суджуд) на сім частин тіла
Це: лоб із носом, обидві долоні, обидва коліна, і пальці ніг. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Нам було наказано здійснювати суджуд на семи частинах тіла: лоб (він вказав на ніс), долоні, коліна і кінчики ніг» [20]. [20] Передали аль-Бухарі (№ 812) та Муслім (№ 490).
Восьмий стовп: підняття з суджуду та сидіння між двома суджудами
Айша, нехай буде задоволений нею Аллаг, передала: «Коли Пророк, мир йому і благословення Аллага, піднімав голову з суджуду, він не робив наступного уклону, поки не вирівнювався у положенні сидячи» [21]. [21] Передав Муслім (№498).
Дев’ятий стовп: ту’маніна — спокій у кожному з стовпів
Це — спокій навіть на короткий момент. Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав тому, хто погано молився: «…поки не досягнеш спокою» [22]. [22] Передали Аль-Бухарі (№ 724) та Муслім (№ 398).
Десятий і одинадцятий стовпи: останній ташаггуд і сидіння для нього
Ібн Мас‘уд, нехай буде задоволений ним Аллаг, передав, що Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Якщо хтось із вас молиться, нехай скаже: “Ат-тахіййату ліллягі вас-саляуату уат-тоїібату. Ас-саляму ‘аляйка аййуган-набіййу уа рахматуЛлагі уа баракятуг. Ас-саляму ‘аляйна уа ‘аля ‘ибадіЛлягіс-саліхін. Ашгаду ал-ля іляга ілляЛлаг. Уа ашгаду анна Мухаммадан ‘абдугу уа расуулюг" — "Привітання належать Аллагу, а також молитви й чисті діяння. Мир тобі, о Пророк, і милість Аллага, і Його благословення. Мир нам і праведним рабам Аллага. Свідчу, що немає нічого гідного поклоніння, крім Аллага, і свідчу, що Мухаммад — Його раб і Його Посланець”» [23]. Передали Аль-Бухарі (№797) та Муслім (№402).
Дванадцятий стовп: мольба (саляват) за Пророка (мир йому і благословення Аллага) в останньому ташаггуді
Сказавши: «О Аллаг, благослови Мухаммада» [24], А все, що понад це, належить до Сунни. [24] Цей хадіс переданий у ат-Тірмізі (№ 839).
Тринадцятий стовп: дотримання порядку між стовпами
Оскільки Пророк, мир йому і благословення Аллага, виконував їх у визначеному порядку і сказав: «Виконуйте молитву так само, як ви бачили, як молюся я!» [25]. Також він навчив того, хто помилявся в намазі, виконувати його у правильному порядку, використовуючи слово «потім». [25] Передав Аль-Бухарі (№6008).
Чотирнадцятий стовп: таслім:
Пророк, мир йому і благословення Аллаг, сказав: «І завершенням намазу є таслім», Пророк, мир йому і благословення Аллаг, сказав: «А її завершення — це таслім» [26]. [26] Передав Аль-Бухарі (№1110).
По-п’яте: обов’язкові дії намазу
І їх вісім:
1. Усі такбіри, крім такбіру вступу в намаз (такбірату-ль-іхрам).
2. Вимовляння слів «Субхана раббійаль-‘азим» один раз у поясному поклоні (руку‘), Рекомендується повторити ці слова тричі — це мінімальний рівень повноти цього акту, а десять разів — найвищий.
3. Вимовляння слів «Самі‘а Аллагу лі-ман хамідаг» при піднятті з руку‘ — для імама і того, хто молиться наодинці.
4. Вимовляння слів «Раббана, уа лякаль-хамд» у положенні стоячи після руку‘.
5. Вимовляння слів «Субхана раббійаль-а‘ля» один раз у земному поклоні (суджуд), рекомендується повторити тричі.
6. Вимовляння слів «Раббі гфір лі» один раз між двома суджудами, рекомендується повторити тричі.
7. Перший ташаггуд, а саме: «Атт-тахіййату ліллягі вас-саляуату уат-тоїібату. Ас-саляму ‘аляйка аййуган-набіййу уа рахматуЛлагі уа баракятуг. Ас-саляму ‘аляйна уа ‘аля ‘ибадіЛлягіс-саліхін. Ашгаду ал-ля іляга ілляЛлаг. Уа ашгаду анна Мухаммадан ‘абдугу уа расуулюг» — «Вся хвала — Аллагу, усі молитви і добрі справи належать Йому. Мир тобі, о Пророче, і милість Аллага, і Його благословення. Мир нам і усім праведним рабам Аллага. Свідчу, що немає божества, гідного поклоніння, крім Аллага, і свідчу, що Мухаммад — Його раб і Посланець» [27]. [27] Передав Аль-Бухарі (№ 835).
8. Сидіння для першого ташаггуду.
По-шосте: сунни молитви
Сунни молитви не анулюють молитву, якщо їх залишити. Вони поділяються на два види: сунни словесні і сунни тілесні.
По-перше: словесні сунни:
1. Вступна мольба (ду’а аль-істіфтах) — має кілька форм, серед яких: «Субханака Аллагумма уа біхамдіка ва табаракасмука ва тааля джаддука ва ля іляга ґайрука» — «Слава Тобі, о Аллаг, і хвала Тобі, благословенне Твоє ім'я, понад усе велич Твоя, і немає божества, гідного поклоніння, окрім Тебе» [28]. [28] Навів Аль-Бухарі (743) та Муслім (399).
2. Прохання про захист (істі‘аза) перед читанням аль-Фатіха: «А‘узу бі-Ллагі міна-ш-Шайтанір-раджім!» — «Прошу захисту у Аллага від проклятого шайтана!».
3. Вимовляння басмали перед читанням: Це слова: «Бісміллягі-р-Рахмані-р-Рахім».
4. Повторення слів вихваляння у руку‘ та суджуді понад один раз.
5. Більше одного разу вимовляння слів: «Раббі гфір лі» — «О Господи, пробач мені!» Між двома земними поклонами.
6. Вимовляння слів: «Міль-а-с-самауаті, ва міль-а-ль-арді, ва міль-а-ма бейнагума, ва міль-а-ма ши’та мін шай’ін ба‘д» — «Наповнення Небес, і наповнення Землі, і наповнення того, що між ними, і наповнення всього, що Ти побажаєш після цього». Після вимовляння слів: «Раббана, уа ляка-ль-хамд!» — «Господь наш, і хвала — Тобі!» [29]. [29] Навів ат-Тірмізі (№ 266).
7. Читання сури після сури аль-Фатіха.
8. Вимовляння у завершальному ташаггуді: «Аллагумма інні а'узу біка мін 'азабі джаганнам, ва мін 'азабіль-кабр, ва мін фітнатіль-мах'я валь-мамат, ва мін фітнатіль-масіх-и-д-даджаль!» — «О Аллаг, я звертаюся до Тебе за захистом від покарання Пекла, від страждань у могилі, від спокус життя і смерті, і від спокуси аль-Масіха ад-Даджаля» [30]. І все, що додається до цього з мольб в останньому ташаггуді. [30] Навів Муслім (588)
По-друге: Сунни, які стосуються дій:
1. Піднімання рук до рівня плечей або вух у чотирьох випадках:
а) під час такбірат аль-іхрам;
б) під час нахилу в руку’;
в) при підніманні з руку’;
г) під час піднімання для третього рак’ату.
2. Покладання правої руки на ліву на грудях під час стояння — як перед руку’, так і після нього.
3. Спрямування погляду на місце земного поклону.
4. Віддалення ліктів від боків під час земного поклону.
5. Віддалення живота від стегон під час обох двох земних поклонів.
6. Сидіння в положенні іфтірaш у всіх випадках сидіння, окрім останнього ташагуду в трьох- або чотирирак’атній молитві.
7. Сидіння в положенні таваррук під час останнього ташаггуду в трьох- або чотирьох-рак’атній молитві.
Сьоме: Опис молитви
1. Коли Посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) ставав до молитви, він звертався обличчям у напрямку кибли, піднімав руки, розгортаючи долоні в бік кибли, і говорив: «Аллагу акбар» (Аллаг — Найвеличніший).
2. Потім тримав ліву руку правою і клав їх на груди.
3. Після цього читав вступну мольбу (ду’а аль-істіфтах), не обмежуючись одним варіантом. Усі достовірно передані форми дозволено читати. Серед них: «Субханака Аллагумма уа біхамдіка ва табаракасмука ва тааля джаддука ва ля іляга ґайрука» — «Слава Тобі, о Аллаг, і хвала Тобі! Благословенне Твоє ім'я, понад усе велич Твоя, і немає божества, гідного поклоніння, крім Тебе».
4. Потім говорив: «А’узу бі-Ллягі мінаш-Шайтанір-раджім, бісміллягі-ррахмані-ррахім» — «Прошу захисту від проклятого шайтана! З іменем Аллага, Милостивого, Милуючого!»
5. Далі читав суру аль-Фатіха. Після завершення говорив: «Амінь».
6. Потім читав те, що було легким із Корану. Читання вголос відбувалося в молитві Фаджр та в перших двох рак’атах Магріба й Іша, а в решті випадків — тихо. Перший рак’ат у кожному намазі був довшим за другий.
7. Після цього піднімав руки так само, як і під час такбірат аль-іхрам, говорив: «Аллагу акбар», переходив у руку’, а саме: обіймав долоням коліна, спершись на них, розставляв пальці, тримався за них міцно, випрямляв спину та тримав голову на одному рівні зі спиною — не піднімаючи і не опускаючи її, і говорив: «Субхана раббійаль-‘азим» — «Пречистий Аллаг Всевишній» — один раз. Мінімальний рівень досконалості — тричі, як було зазначено раніше.
8. Потім піднімав голову, промовляючи: «Самі’а Ллагу ліман хамідаг» — «Аллаг чує того, хто Його прославляє», і піднімав руки так само, як під час поясного поклону.
9. Коли випрямлявся і стояв прямо, говорив: «Аллагумма Раббана лякаль-хамду, міл'а-с-самаваті, ва міл'а-ль-арди, ва міл'а ма ші'та мін шай'ин баа’ду. Агля-с-сана'а ва-ль-маджді, ахакка ма каля-ль-абду, уа кулляна ляка 'абдун. Ля мани'а ліма а'тейт, ва ля му'ти ліма мана'т, ва ля янфау за-ль-джадді мінка-ль-джадд!» — «О Аллаг, Господи наш, і Тобі належить хвала — хвала велика, чиста, благословенна, [що наповнює] небеса, землю, те, що між ними, і все, що Ти побажаєш понад це. Ти — достойний прославлення й величі, найбільш правдиве, що вимовив раб, і всі ми — раби Твої. Немає того, хто може завадити тому, що Ти дав, і немає того, хто може дати те, що Ти заборонив. І не допоможе багатому його багатство перед Тобою!» [31]. Він подовжував це випрямлення. [31] Навів Абу Дауд ( 5168).
10. Потім промовляв такбір і здійснював земний уклін (суджуд), не піднімаючи при цьому руки, опускався на лоб, ніс, долоні, коліна й кінчики пальців ніг, пальці рук і ніг спрямовував у бік Кибли, виконував уклін врівноважено, щільно торкаючись чолом і носом землі, спираючись на долоні, піднімаючи лікті, віддаляючи плечі від боків, живіт — від стегон, а стегна — від гомілок, І казав у земному поклоні: «Субхана раббійаль-а‘ля» — «Пречистий Господь Всевишній» один раз Мінімальна досконалість — тричі, як зазначено раніше, а також звертався до Аллага з переданими мольбами.
11. Потім піднімав голову, промовляючи: «Аллагу акбар», сідав на ліву ногу, праву тримав вертикально, кладав руки на стегна й говорив: «Аллагумма-ґфір лі, ва-рхамні, ва-джбурні, ва-гдініи, ва-рзукні!» — «О Аллаг, пробач мене, змилуйся наді мною, підтримай мене, скеруй мене й наділи мене!» [32]. [32] Навів ат-Тірмізі (№ 284).
12. Потім промовляв такбір і здійснював другий земний уклін, роблячи в ньому те саме, що й у першому.
13. Потім піднімав голову, промовляючи: «Аллагу акбар», і вставав, спираючись на передню частину стоп, використовуючи опору колін і стегон.
14. Коли він повністю випрямлявся, починав читання — другий рак’ат виконував так само, як і перший.
15. Потім сідав для першого ташаггуду в положенні аль-іфтіраш, як між двома земними поклонами, кладав праву руку на праве стегно, ліву — на ліве, великим пальцем правої руки торкався середнього, утворюючи кільце, вказівним пальцем показував і дивився на нього, і говорив: «Ат-тахіййату ліллягі вас-саляуату уат-таїібату. Ас-саляму ‘аляйка аййуган-набіййу уа рахматуЛлагі уа баракятуг. Ас-саляму ‘аляйна уа ‘аля ‘ибадіЛлягіс-саліхін. Ашгаду ал-ля іляга ілляЛлаг. Уа ашгаду анна Мухаммадан ‘абдугу уа расуулюг» — «Привітання належить Аллагу, а також молитви та добрі слова. Мир тобі, о Пророче, і милість Аллага, і Його благословення. Мир нам і праведним рабам Аллага. Свідчу, що немає божества, гідного поклоніння, окрім Аллага, Єдиного, без співтовариша. І свідчу, що Мухаммад — Його раб і Його посланець» Він робив це сидіння коротким.
6. Потім він підводиться, промовляючи такбір, і виконує третій та четвертий ракаати, роблячи їх коротшими за перші два. У цих ракаатах читає лише суру аль-Фатіха.
17. Потім сідає в останньому ташаггуді в положенні ат-таваррук. Таваррук — це коли ліва нога витягнута й виведена з правого боку, права нога поставлена вертикально, а сам він сидить на підлозі.
18. Потім читає останню мольбу ат-ташаггуд, яка подібна до першої, і додає до неї: «Аллагумма, саллі 'аля Мухаммадін ва 'аля алі Мухаммад, кя-ма салейта 'аля Ібрагіма ва 'аля алі Ібрахім, інна-кя Хамідун, Маджід! Ва барік 'аля Мухаммадін ва 'аля алі Мухаммад, кя-ма баракта 'аля Ібрагіма ва 'аля али Ібрагім, інна-кя Хамідун, Маджід!» — «О Аллаг, благослови Мухаммада і родину Мухаммада, як Ти благословив родину Ібрагіма, воістину, Ти — Славний, Достохвальний. І благослови Мухаммада та родину Мухаммада, як Ти благословив родину Ібрагіма, воістину, Ти — Славний, Достохвальний».
19. Потім звертається до Аллага з проханням: про захист від покарання Пекла, від страждань могили, від спокус і випробувань життя та смерті, а також від спокуси аль-Масіха ад-Даджаля (Антихриста). І далі може звертатися з будь-якими мольбами, що передані у Корані та Сунні.
20. Потім завершує молитву таслімом: повертається праворуч і говорить: «Ас-саляму ‘аляйкум уа рахмату-Ллаг», — «Мир вам і милість Аллага!» а потім так само повертається ліворуч і повторює ці слова. Вітання починається, коли обличчя ще обернене до Кибли, і завершується разом із повним поворотом голови.
Восьме: Небажані дії під час молитви
1. Озиратися вбік без необхідності.
2. Піднімати погляд до неба.
3. Закривати очі без потреби.
4. Класти передпліччя на землю під час земного поклону.
5. Закривати рот і ніс без потреби.
6. Здійснювати молитву, стримуючи сечовипускання або дефекацію, або в присутності бажаної їжі.
7. Протирати лоб і ніс від слідів земного поклону під час молитви — проте дозволено зробити це після її завершення.
8. Спиратися під час стояння на стіну чи щось подібне без потреби.
Дев’яте: Що анулює молитву
1. Вживання їжі або напоїв.
2. Розмова, що не стосується молитви.
3. Сміх або регіт.
4. Свідоме залишення одного зі стовпів або обов’язкових дій молитви.
5. Навмисне додавання стовпа або ракаату.
6. Свідоме вимовляння слів привітання (тасліму) раніше за імама.
7. Надмірна і послідовна тілесна активність, що не належить до дій молитви, без потреби.
8. Вчинення дії, яка суперечить умовам молитви — як-от анулювання вуду, свідоме оголення аурату, значне відхилення тілом від кібли без необхідності, або припинення наміру.
Десяте: Земний уклін за забудькуватість
Забудькуватість — це неуважність. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сам забував під час молитви, адже це притаманне людській природі. Його забудькуватість стала проявом повноти милості Аллага до його умми і завершенням релігії, щоби мусульмани наслідували його приклад у тому, що стосується дій під час забудькуватості.
Причини, через які встановлений земний уклін за забудькуватість:
1. Перша ситуація:
Збільшення в молитві, яке може бути або у вигляді додаткових дій, або у вигляді додаткових слів.
а) Додавання дій: якщо додано дію, яка є частиною молитви — наприклад, стояння замість сидіння, або навпаки, або додано руку’ чи суджуд — і це сталося через забудькуватість, то слід зробити земний уклін.
б) Додавання слів: наприклад, читання Корану під час руку’ або суджуд. У такому разі бажано зробити земний уклін за забудькуватість.
2. Друга ситуація:
Пропущене в молитві через забудькуватість поділяється на два типи:
а) Пропуск стовпа. Якщо цим стовпом був такбір аль-іхрам, то молитва не вважається дійсною, і земний поклін за забудькуватість не замінює його. Якщо ж це був інший стовп, як-от руку’ або суджуд, і людина згадала про нього до початку читання наступного ракаата, вона зобов’язана повернутись, виконати пропущене і завершити молитву.
Якщо згадала після початку читання наступного ракаата, то той, у якому було зроблено пропуск, вважається недійсним, а наступний ракаат займає його місце.
б) Пропуск обов’язкового елементу. Наприклад, забуття першого ташаггуду або тасбіху в руку’. У такому разі потрібно виконати земний поклін за забудькуватість.
Третій випадок — сумнів.
Якщо людина сумнівається, скільки ракаатів вона виконала в молитві зугр: три чи чотири — то:
а) Якщо переважає одна з думок, діє згідно з нею та виконує земний поклін за забудькуватість.
б) Якщо нічого не переважає, слід діяти згідно з тим, у чому є впевненість (менше число), і виконати земний поклін за забудькуватість.
Якщо сумнів виник уже після завершення молитви, або якщо людина часто сумнівається, то такі сумніви не враховуються.
Корисна примітка: земний поклін за забудькуватість виконується до саламу, якщо причина — пропущене або сумнів без переважної думки. А якщо причина — додавання або сумнів із переважною думкою, то поклін виконується після саламу. У цьому питанні існує широта, якщо так побажає Аллаг Всевишній.
Одинадцяте: Часи, коли заборонено виконувати молитву
Основне правило полягає в тому, що молитва дозволена в усі часи. Однак шаріат встановлює заборону на виконання молитви в окремі періоди, а саме:
1. Після молитви фаджр — до сходу сонця і його підняття на висоту списа над горизонтом (візуально в полі зору).
2. Коли сонце перебуває в зеніті — до моменту його схилення (цей період є найкоротшим із заборонених).
3. Після молитви аср — до повного заходу сонця (це найдовший період заборони).
Молитви, які дозволено виконувати в ці періоди:
1. Молитви, що є обов’язковими до відшкодування (фард, якщо були пропущені).
2. Молитви, пов’язані з конкретною причиною, такі як: – вітальна молитва при вході до мечеті (тахіят аль-масджид), – дві ракати після тавафу, – молитва під час затемнення, – заупокійна молитва (джаназа).
3. Відшкодування сунни фаджр після обов’язкової молитви фаджр.
Дванадцяте: Колективна молитва
Це одна з великих обрядових практик Ісламу — колективна молитва в мечетях. Мусульмани одностайно погоджуються, що виконання п’яти обов’язкових молитов у мечеті — одна з найважливіших форм поклоніння і найвеличніших способів наблизитися до Аллага. Це — серед найбільших зовнішніх проявів релігії.
1. Правило щодо колективної молитви
Колективна молитва є обов’язковою в мечеті для п’яти обов’язкових молитов — для чоловіків, які мають змогу. Як у місці проживання, так і в дорозі. Як у стані безпеки, так і у стані страху — це обов’язок для кожного.
На обов’язковість колективної молитви вказують: Коран, Сунна та постійна практика мусульман від покоління до покоління.
З Корану: Всевишній Аллаг сказав: ﴾Коли ти перебуваєш з віруючими на молитві, то нехай частина з них стоїть поряд з тобою... ﴿ [Сура Ан-Ніса (Жінки): 102]. Цей аят вказує на обов’язковість колективної молитви. І її не дозволено залишати навіть у випадку, коли мусульманам перебувають безпосередньо в умовах військового бою, у стані страху. А якби вона не була обов’язковою, то страх був би першою причиною для її скасування. Варто знати, що нехтування колективною молитвою — одна з найхарактерніших ознак лицемірів.
І також із Сунни: існує багато хадісів, серед яких:
що передано в «Сахіх» Мусліма Сліпий чоловік сказав: «О Посланець Аллага, у мене немає поводиря, який водив би мене до мечеті». Він попросив у Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага, дозволу молитися вдома, і той дозволив йому. Але коли той уже збирався йти, то Пророк, мир йому і благословення Аллага, покликав його й запитав: «Чи чуєш ти заклик до молитви?» Той відповів: «Так». Тоді Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Тоді відповідай на нього!» [33]. [33] Муслім (№ 1484)
Пророк, мир йому і благословення Аллага, наказав йому приходити до мечеті на колективну молитву й відповідати на заклик, навіть якщо він сліпий і це приносить йому труднощі. Це вказує на обов’язковість колективної молитви.
2. Коли вважається, що людина застала колективну молитву:
Якщо людина встигла виконати хоча б один ракаат разом з імамом, то вважається, що вона застала колективну молитву. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Той, хто встиг виконати хоча б один ракаат молитви, вважається тим, хто здійснив молитву» [34]. [34] Навів Аль-Бухарі (609) та Муслім (602).
3. Коли вважається, що людина застала ракаат:
Ракаат вважається дійсним, якщо людина встигла здійснити поясний уклін разом з імамом. Якщо той, хто запізнився, застане імама в поясному поклоні, то має стоячи вимовити такбір аль-іхрам, а потім, згинаючись, ще раз промовити такбір для руку’у. Якщо ж він обмежиться лише такбіром аль-іхрам під час стояння — цього буде достатньо і зарахується як такбір руку’у.
4. Виправдання, що дозволяють залишити колективну молитву:
1. Хвороба, яка заважає або ускладнює присутність на п’ятничній або колективній молитві.
2. Стримування малої чи великої нужди, оскільки це позбавляє молитву зосередженості (хушу’) і може нашкодити тілу.
3. Наявність перед людиною їжі, яку вона дуже сильно бажає, або коли вона відчуває голод, — за тієї умови, що це не стане постійною звичкою чи виправданням для уникнення молитви.
4. Реальний страх за себе, своє майно або щось інше.
Тринадцяте: Молитва у стані страху
Молитва в стані страху дозволена під час будь-якого дозволеного бою — як-от бій з невіруючими, заколотниками або озброєними нападниками, згідно зі словами Всевишнього: ﴾...якщо відчуваєте наявність небезпеки зі сторони невіруючих.﴿ [Сура ан-Ніса (Жінки): 101]. До цього приєднується все, що стосується дозволеного бою з іншими категоріями ворогів.
Молитва в стані страху дозволена за наявності двох умов:
1. Ворог має бути з числа тих, проти кого дозволено вести бій.
2. Існує реальний страх нападу ворога на мусульман під час молитви.
Опис молитви в стані страху
Існує кілька дозволених варіантів виконання цієї молитви. Найвідоміший з них — той, що згадується в хадісі Сагля, нехай буде задоволений ним Аллаг: Частина мусульман вишикувалася в молитві разом із Пророком, мир йому і благословення Аллага, а інша частина стояла навпроти ворога. Пророк, мир йому і благословення Аллага, звершив з тими, хто був із ним, один ракаат, після чого залишився стояти, а вони завершили молитву самостійно. Потім вони відійшли і зайняли позиції перед ворогом, а на їхнє місце прийшла інша частина. Пророк, мир йому і благословення Аллага, провів з ними другий ракаат (що залишився з його молитви), потім залишився сидіти, а вони завершили молитву самостійно, після чого він завершив молитву разом з ними [35]. [35] Навів Аль-Бухарі (4130) та Муслім (842).
Користь із опису молитви в стані страху:
1. Вказівка на велике й особливе значення молитви в Ісламі, зокрема колективної молитви, яка не скасовується навіть у найкритичніших обставинах.
2. Милість Ісламу до цієї умми — відсутність утиску та тягаря, гнучкість шаріату та його придатність для будь-якого часу й місця.
3. Досконалість Ісламського законодавства, яке встановлює відповідне рішення для кожної ситуації.
Чотирнадцяте: П’ятничний намаз
По-перше: Його правовий статус:
П'ятнична молитва є обов’язком для кожного чоловіка-мусульманина, який є повнолітнім, має здоровий глузд, постійно проживає в цій місцевості та не має релігійно обґрунтованих виправдань для того, щоб її пропустити.
Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾О ви, ті, які увірували! Коли закликають до п’ятничної молитви, то попрямуйте до поминання Аллага, і залиште на цей час вашу торгівлю, і все інше, що відволікає вас! Безсумнівно, це краще для вас, якби ви тільки знали!﴿ [Сура аль-Джуму’а (П’ятниця): 9]
А також словами Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага): «Нехай припинять люди нехтувати п'ятничними молитвами, інакше Аллаг запечатає їхні серця, і тоді вони стануть одними з тих, хто легковажно відноситься до релігійних обов'язків!» [36]. Муслім (№865)
Другий пункт: Умови дійсності п’ятничної молитви
1. Час. Час п’ятничної молитви такий самий, як час денної молитви (зугр). Вона не буде дійсною до настання цього часу, а також після його завершення.
2. Наявність колективу. На молитві повинна бути присутня група учасників. Мінімальна кількість — троє, згідно з правильною думкою. Молитва не буде дійсною, якщо її звершує лише один або двоє.
3. Осілість. Учасники молитви мають бути осілими жителями — мешканцями будівель, ведених із загальноприйнятих матеріалів, як-от бетон, камінь, глина тощо. Молитва не є дійсною для кочівників, які проживають у шатрах чи наметах, не мають постійного місця проживання і пересуваються в пошуках пасовищ для своєї худоби.
4. Дві проповіді. Перед молитвою повинні бути дві хутби (проповіді), оскільки Пророк, мир йому і благословення Аллага, постійно їх виголошував.
Третє: Стовпи п’ятничної проповіді (хутби):
1. Прославлення Аллага і два свідчення.
2. Благословення на пророка Мухаммада (мир йому і благословення Аллага).
3. Заклик до богобоязливості.
4. Читання частини Корану.
5. Настанова.
Четверте: Бажані дії для п’ятничної проповіді:
1. Проголошення хутби з мінбару.
2. Коротке сидіння між двома хутбами. 3. Мольби за мусульман та їхніх правителів у хутбі.
4. Скорочення обох хутб.
5. Вітання присутніх миром, яке проповідник промовляє перед тим, як піднятися на мінбар
П’яте: Бажані дії (сунни) у п’ятничний день
1. Використання сіваку (очищення рота місваком або іншим засобом).
2. Нанесення пахощів, якщо вони є.
3. Ранній вихід на п’ятничну молитву.
4. Йти до мечеті пішки, не користуючись транспортом.
5. Сідати ближче до імама.
6. Мольба.
7. Читання сури аль-Кагф (Печера).
8. Часта мольба про благословення на пророка Мухаммада, мир йому і благословення Аллага.
Шосте: Що заборонено тим, хто присутній на п’ятничній молитві:
1- Заборонено говорити під час хутби, адже пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Якщо в п’ятницю, коли імам виголошує проповідь, ти скажеш своєму товаришеві: “Замовчи!” — то також вважатимешся тим, хто марнословить» [37]. Тобто, ти промовив марні слова, а марні слова — це гріх. [37] аль-Бухарі (934) та Муслім (851)
2. Не рекомендується переступати через голови людей, що сидять, крім випадків, коли це робить імам, або коли потрібно дістатися до вільного місця, куди іншим способом пройти неможливо.
Участь у п’ятничній молитві:
Той, хто встигає здійснити руку‘ з імамом у другому ракааті, вважається таким, що встиг на п’ятничну молитву, і завершує її двома ракаатами. Якщо ж він не встигає на руку‘ другого ракаату — п’ятнична молитва для нього недійсна, і він звершує молитву як зугр — чотири ракаати. Так само той, хто пропустив п’ятничну молитву через сон або з іншої причини, звершує її як зугр.
П’ятнадцяте: Молитва в особливих обставинах
По-перше: молитва хворого
1. Хворий повинен здійснювати молитву відповідно до своїх можливостей. 2. Йому не дозволено відкладати молитву за межі її часу, поки його розум лишається ясним.
Питання: як саме виконує молитву хворий?
1- Хворий повинен молитися стоячи, якщо він здатен стояти без труднощів або шкоди, і має виконувати поясний та земний поклони.
2- Якщо поясний або земний уклін завдає шкоди, але він може стояти, то робить натяк на поясний уклін стоячи, а на земний – сидячи.
3- Якщо він не може стояти, то повинен молитися сидячи. І сунною для того, хто молиться сидячи є, сісти схрестивши ноги на тому місці в мечеті, де моляться в основному стоячи. Він здійснює поясний уклін (руку') лише нахилом вперед, а земний уклін (суджуд) робить повноцінно до землі, якщо дозволяє стан здоров'я. В іншому випадку він також виконує його нахилом, проте нахиляється нижче, ніж для руку'.
4- Якщо він не може молитися сидячи, то нехай молиться лежачи на боці, обличчям до Кибли. І в такому разі бажано лягти саме на правий бік, якщо це не складно для нього, і нехай старається зробити щось схоже на руку‘ і суджуд.
5- Якщо не може молитися на боці, то молиться лежачи на спині, ногами в напрямку кибли, і натякає на руку‘ і суджуд.
6- Якщо він не здатен нахиляти тіло, то нахиляє лише голову. Якщо й це важко, то нахил не виконується, а дії молитви здійснюються серцем: він має намір робити руку‘, суджуд, сидіння у своєму положенні й промовляє згадки молитви.
7- Хворий повинен виконати з умов молитви те, що в його силах, як-от: звернення в бік кибли, вуду водою, або тайаммум за неможливості, очищення від нечистот. Якщо він не здатен зробити щось із цього – це з нього знімається, і він молиться відповідно до свого стану, не відкладаючи молитву за її межі.
8- Сунна – сидіти, схрестивши ноги, в положенні стояння та руку‘у, а в інших випадках – сидіти у положенні іфтіраш.
По-друге: молитва мандрівника
1. Серед тих, хто має виправдання, — мандрівник. Йому дозволено скорочувати чотириракатну молитву до двох ракаатів, Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾О віруючі, коли ви мандруєте по землі, то немає на вас гріха, щоб ви скорочували молитву, ﴿ [Сура Ан-Ніса (Жінки):101].
Також передається від Анаса ібн Маліка, нехай буде задоволений ним Аллаг, що він сказав: «Ми вирушили разом із Пророком, мир йому і благословення Аллага, з Медіни до Мекки, і він здійснював молитву по два ракаати, поки не повернулися до Медини» [38]. [38] [аль-Бухарі: 1081; Муслім: 693].
Скорочення молитви починається з моменту, коли мандрівник залишає забудовану частину свого міста, оскільки Аллаг дозволив це тим, хто «подорожує по землі». До виходу з меж міста він не вважається мандрівником, бо Пророк, мир йому і благословення Аллага, скорочував молитву тільки після виїзду.
2. Якщо мандрівник має намір подолати відстань приблизно 80 кілометрів, йому дозволено скорочення.
3. Скорочення дозволяється і при поверненні, аж до входу в рідне місто.
4. Якщо мандрівник прибуває до міста й хоче затриматися, можливі три випадки:
а) Якщо він має намір залишитись більше ніж на чотири дні — повинен з першого дня виконувати повну молитву і не має права користуватись полегшенням.
б) Якщо має намір залишитись чотири дні або менше — дозволяється скорочувати та користуватися полегшенням мандрівника.
в) Якщо мандрівник не має чіткого наміру щодо тривалості перебування, а може залишитися на день чи десять днів — залежно від обставин місця, або через необхідність лікування, чи очікування завершення справи, — і як тільки його потреба буде задоволена, він повернеться до свого міста, — у такому разі йому дозволено скорочення молитви та користування іншими полегшеннями для мандрівників аж до повернення, навіть якщо перебування затягнеться більше ніж на чотири дні.
5. Якщо мандрівник молиться за імамом, який не подорожує — він зобов’язаний завершити молитву повністю, навіть якщо встиг лише на останній ташаггуд.
6. Якщо осілий молиться за мандрівником, який скорочує молитву — він повинен після саламу імама завершити молитву до повної кількості ракаатів.
Шістнадцяте: Святковий намаз
Свята мусульман — це свята, встановлені для них Аллагом Всевишнім. Вони не вигадували їх самі. Мусульмани мають лише два свята: Свято розговіння (ʿІд аль-Фітр) та Свято жертвоприношення (ʿІд аль-Адха). Це відрізняється від свят невіруючих або нововведених свят, які не були встановлені Аллагом і не були наказані Ним, а були вигадані самими людьми.
Положення (хукм) молитви на свята:
Це фард кіфая — колективний обов’язок. Пророк, мир йому і благословення Аллага, постійно її виконував, і так само постійно її виконували праведні халіфи, нехай Аллаг буде задоволений ними всіма. Це одна з яскравих ознак Ісламу та його відкритих обрядів.
Час молитви на свята: Час починається після підняття сонця на висоту списа — приблизно через 15 хвилин після сходу — і триває до зеніту.
Опис молитви на свята:
1. У першому рак’аті промовляється Такбіратуль-іхрам, потім читається вступна мольба (дуʿа аль-істіфтах), після чого слідують шість такбірів. Із кожним такбіром піднімають руки, вихваляють Аллага, прославляють Його та звертаються з мольбою за пророка (мир йому і благословення Аллага). Потім промовляють таʿауз (захист від шайтану) та «бісмілля», і починають читання.
2. У другому рак’аті після такбіру переходу промовляють п’ять такбірів, далі — «Аʿузу бі-Ллягі минаш-шайтанір-раджім» і «Бісміллягі-р-Рахмані-р-Рахім», після чого починають читання. Бажано в першому рак’аті після сури аль-Фатіха читати суру аль-Аʿля, а в другому — суру аль-Гашія.
3. Після завершення молитви імам піднімається на мінбар і виголошує дві хутби (проповіді), між якими робить коротке сидіння — як це робиться на п’ятничній молитві.
Сунни свята:
а) Повне омовіння (ґусль).
б) Очищення тіла та використання пахощів.
в) Вживання їжі: на свято розговіння (ʿІд аль-Фітр) — до виходу на молитву, на свято жертвоприношення (ʿІд аль-Адха) — після молитви, з м’яса власної жертви, якщо вона є.
г) Вихід на молитву пішки.
ґ) Йти однією дорогою, а повертатися іншою.
д) Для звичайного мусульманина — раніше виходити до місця молитви, тоді як імаму це не є бажаним.
Такбір:
Рекомендується промовляти такбір: у ніч перед обома святами, у десять днів Зуль-Хіджа, у дні ташріку. Такбір поділяється на два види:
1. Абсолютний такбір (не прив’язаний до конкретного часу):
- На розговіння (ʿІд аль-Фітр): з моменту заходу сонця в ніч перед святом — до початку святкової молитви.
- На жертвоприношення (ʿІд аль-Адха): з заходу сонця в ніч на перший день Зуль-Хіджа — до заходу сонця останнього дня ташріку.
2. Обмежений такбір (промовляється після обов’язкових молитв):
- Для того, хто не в стані іхраму: з ранкової молитви (фаджр) у день Арафа — до післяобідньої молитви (ʿаср) останнього дня ташріку.
- Для того, хто в стані іхраму: з полуденної молитви (зугр) у день свята — до післяобідньої молитви останнього дня ташріку.
Сімнадцяте: молитва під час затемнення:
Значення затемнення:
Місячне затемнення — це зникнення світла місяця або його частини вночі.
Сонячне затемнення — це зникнення світла сонця або його частини вдень.
Положення щодо молитви під час затемнення:
Це підтверджена Сунна. На це вказують дії Пророка, мир йому і благословення Аллага, коли він виконав її під час затемнення сонця за його часу. Також це підтверджується його наказом, і вчені одностайні в її дозволеності.
Час виконання:
Від початку затемнення сонця або місяця до його зникнення — тобто до повного завершення затемнення.
Опис цієї молитви:
Кількість ракаатів — два. У них читається Коран уголос. Її порядок наступний:
а) Промовляється такбір для вступу в молитву, читається вступна мольба, «та’ауз» і «басмала», потім — сура аль-Фатіха і довге читання з Корану.
б) Потім виконується тривалий руку‘ (поясний уклін).
в) Після підняття з руку‘ промовляється: «Самі’а Аллагу лі-ман хамідаг», після чого знову читається сура аль-Фатіха і ще одна довга сура, але коротша за першу.
г) Потім виконується другий руку‘ — теж тривалий, але коротший за перший.
д) Після підняття з руку‘ промовляється: «Самі’а Аллагу лі-ман хамідаг».
е) Потім здійснюються два довгих суджуда (земні поклони).
ж) Після цього встають для другого ракаату, який виконується так само, як і перший, але трохи коротший.
Бажані дії (сунни):
а) Заклик до молитви словами: «ас-саляту джамі’а» («Спільна молитва!»).
б) Виконання її колективно в джамааті.
в) Подовження стояння, руку‘ і суджуду.
г) Другий ракаат має бути коротшим за перший.
д) Виголошення настанови після молитви з заохоченням до благих справ і застереженням від забороненого.
е) Часті дуа, благання, істиґфар і пожертвування (садака).
Вісімнадцяте: Мольба до Аллага про дощ (аль-Істіска')
1. Істиска — це прохання до Аллага про дощ у час посухи.
Час для дозволеної молитви про дощ:
Молитва про дощ стає бажаною, коли земля висихає, дощі припиняються і виникає шкода від їхньої відсутності. У такій ситуації немає іншого виходу, як звернутись до Аллага з проханням про дощ і благати Його у різний спосіб:
а) Іноді — через молитву, спільну або індивідуальну.
б) Іноді — через мольбу у п’ятничній проповіді: проповідник виголошує ду’а, а присутні кажуть: «Амін».
в) Іноді — просто через ду’а без молитви і без проповіді, в будь-який зручний час.
Положення (хукм) молитви про дощ:
Це сунна муаккада (наполегливо рекомендована), коли для неї є причина. На це вказує приклад Пророка, мир йому і благословення Аллага, як передано в хадісі Абдулли ібн Зайда, нехай буде задоволений ним Аллаг: «Пророк, мир йому і благословення Аллага, вийшов на відкритий майданчик, здійснив мольбу про те, щоб пішов дощ, звернувся обличчям до Кибли, перевернув свій плащ і звершив два ракаати молитви» [39]. [39] Навів аль-Бухарі (1012) та Муслім (894).
Опис молитви про дощ:
Опис молитви про дощ такий самий, як молитви на свята. Рекомендується виконувати її на відкритому майданчику, як і святкову молитву. Усі її положення подібні до молитви на свята — щодо кількості ракатів, читання Корану вголос, того, що вона звершується до проповіді, та щодо додаткових такбірів у першому і другому ракаті перед читанням. Як уже було пояснено у розділі про святкову молитву. Після молитви виголошується одна проповідь.
Дев’ятнадцяте: Правила поховання:
По-перше: питання, які стосуються того, хто знаходиться біля помираючого:
1. Рекомендується тому, хто присутній при вмираючому, промовляти йому: «Ля іляга ілля Ллаг».
2. Рекомендується звертатися в напрямку Кибли.
3. Рекомендується закривати йому очі.
4. Рекомендується накрити померлого тканиною після смерті.
5. Слід поспішати з підготовкою до поховання.
6. Потрібно швидко погасити борги померлого.
7. Омивання і поховання є колективним обов’язком (фард кіфая).
Друге: правила здійснення поховальної молитви
Її статус — фард кіфая (колективний обов’язок).
Її умови:
а) звернення обличчям у бік кибли;
б) покриття аурату;
в) уникнення скверни;
г) очищення того хто молится і того, за кого моляться;
ґ) іслам того хто молится і того, за кого моляться.
д) присутність на похованні, якщо це відбувається в місті.
е) досягнення відповідальності (такліфу).
Її стовпи:
а) стояння під час молитви;
б) чотири такбіри;
в) читання сури аль-Фатіха;
г) мольба (салават) за пророка, мир йому і благословення Аллага;
ґ) мольба за померлого;
д) дотримання послідовності;
е) салям.
Бажані дії (сунни):
а) піднімання рук з кожним такбіром;
б) проголошення «А’узу біЛлягі мінаш-шайтанір-раджім»;
в) мольба за себе і всіх мусульман;
г) читання про себе;
ґ) коротка пауза після четвертого такбіру перед салямом;
д) покладання правої руки на ліву на рівні грудей;
е) салям з поворотом праворуч.
Її опис:
Імам або той, хто молиться наодинці, стає біля грудей чоловіка або середини тіла жінки, промовляє Такбіратуль-іхрам, читає «А’узу біЛляг» (та’ауз), не читає вступної мольби, вимовляє «Бісмілляг» і читає суру аль-Фатіха.
Потім промовляє такбір і читає мольбу за пророка, мир йому і благословення Аллага. Потім промовляє ще один такбір і звертається з мольбами за померлого, наприклад: «О Аллаг, прости гріхи нашим живим і померлим, нашим дітям і дорослим, нашим чоловікам і жінкам, тим, хто тут, і тим, кого немає! О Аллаг, даруй тому, кого Ти залишаєш живим, життя у вірі, а того, кого Ти забереш, забери в Ісламі! О Аллаг, не позбавляй нас винагороди за його вчинки і не дозволь нам збитися зі шляху після нього!» [40]. [40] Хадіс передали Абу Дауд (3201) та ат-Тірмізі (1024), який сказав: «Хадіс хасан сахіх».
Також дозволено читати інші достовірні мольби, зокрема: «О Аллаг, пробач йому, змилуйся над ним, даруй йому безпеку, прости його, вшануй його місце, розшир йому вхід, обмий його водою, снігом і холодом. Очисти його від гріхів, як очищають білий одяг від бруду. Заміни йому дім на кращий, сім’ю на кращу, дружину на кращу. Введи його до Раю, захисти від страждань могили і пекельного вогню!» [41]. Потім він вимовляє четвертий такбір, трохи стоїть і завершує молитву одним таслімом праворуч: «Ассаляму ’аляйкум уа рахмату-Ллаг». [41] Навів Муслім (962).
Третє питання: Закят
1. Визначення закяту та його значення:
Закят у мовному значенні — це зростання і примноження.
Закят за шаріатом — це обов’язкове право в певному виді майна, що належить визначеній групі осіб.
Закят є третім стовпом Ісламу. У Корані він згадується разом із молитвою в 82 місцях, що вказує на його важливість.
Всевишній сказав: ﴾І виконуйте молитву, і виплачуйте закят...﴿ [Сура аль-Бакара (Корова): 43]
Також сказав Пророк, мир йому і благословення Аллага: «Іслам збудований на п’яти: свідчення, що немає істинного божества, гідного поклоніння, крім Аллага, і що Мухаммад — Посланець Аллага; виконання молитви; сплата закяту; хадж до Дому; та піст у Рамадан» [42]. [42] Навів аль-Бухарі (8), та Муслім (111).
Існує одностайна згода мусульман щодо обов’язковості закяту, а також щодо: невіри того, хто заперечує його обов’язковість; дозволеності боротьби з тими, хто відмовляється сплачувати його.
2 - Умови обов'язковості закяту
а) Свобода. Закят не є обов’язковим для раба, оскільки він не має власного майна: усе, чим він володіє, належить його господарю. Тож закят сплачує господар.
б) Іслам. Закят не є обов’язковим для немусульманина, бо це форма поклоніння і наближення до Аллага, а невіруючий не є з-поміж тих, хто здатен на такі дії.
в) Наявність нісабу. Закят не є обов’язковим, якщо майно не досягає встановленого мінімального рівня (нісабу). Нісаб — це певна кількість майна, визначена шаріатом.
г) Повна власність. Майно має повністю належати особі, без обмежень. Не сплачується закят з майна, що не є остаточно у володінні, як-от борг за договором викупу.
д) Минання одного року. На це вказує хадіс, переданий від Айші, нехай буде задоволений нею Аллаг: «Немає закяту на майно, поки не пройде рік» [43]. [43] Хадіс передали Ібн Маджа (№ 1792) та ат-Тірмізі (№ 63, 631).
3 - Майно, з якого обов'язково сплачується закят
По-перше: Худоба. Це верблюди, корови та вівці. Закят на них обов’язковий за двох умов:
1. Щоб вони утримувались для молока або розмноження, а не для роботи.
2. Щоб вони були пасовищними, тобто більшість року харчувалися на природних пасовищах. Не сплачується закят з тварин, яких годують придбаним кормом або зібраною травою. Також не сплачується закят з тварин, які пасуться лише частину року.
4. Кількість худоби, з якої обов’язковий закят, і що саме сплачується
1) Закят на верблюдів:
Якщо виконуються обумовлені умови, то: за кожні 5 верблюдів — одна вівця. За 10 — дві вівці. За 15 — три вівці. За 20 — чотири вівці. Це підтверджується Сунною і є одностайною думкою вчених. Якщо верблюдів 25 — слід дати «бінт махад» (верблюдиця, якій виповнився рік і яка вступила в другий рік). Якщо її немає, дозволено дати «ібн лабун» (однорічного самця).
Якщо їх 36 — дається «бінт лабун» (двохрічна верблюдиця).
Якщо їх 46 — дається «хі́кка» (трирічна верблюдиця).
Якщо їх 61 — дається «джазаа» (чотирирічна верблюдиця).
Якщо їх 76 — слід дати дві «бінт лабун».
Якщо їх 91 — дві «хікка».
Якщо понад 120 — за кожні 40 дається одна «бінт лабун», а за кожні 50 — одна «хікка».
2) Закят на корів:
Обов’язковий, якщо виконані умови. Якщо корів 30 — видається «табі’» або «табі’а» (однорічний бичок або телиця).
Якщо менше тридцяти — закят не обов’язковий.
Якщо 40 — одна дворічна корова.
Якщо понад 40 — за кожні 30 дається один «табі’», а за кожні 40 — одна «мусанна» (дворічна корова).
3) Закят на овець:
Якщо овець 40 — дається одна вівця, незалежно від того, це вівця чи коза.
Якщо менше — закят не обов’язковий. Якщо овець 121 — дві вівці. Якщо 201 — три вівці.
Якщо 400 — чотири вівці. акят надалі закріплюється: за кожні 100 овець — одна вівця.
Другий пункт: Закят на урожай і корисні копалини
1. Види майна, з якого обов’язковий закят у цій категорії:
1) Зернові культури та плоди.
2) Метали (корисні копалини).
Перший вид: Зернові культури та плоди
Закят є обов’язковим із зернових культур, таких як пшениця, ячмінь, рис. та з плодів, таких як фініки та родзинки. Не обов’язково сплачувати закят із іншого, як-от бобових і овочів.
Умови обов’язковості закяту на зернові культури і плоди:
а) Щоб їх можна було зберігати — не сплачується закят із того, що не зберігається, наприклад, із овочів і фруктів.
б) Щоб вони вимірювалися (в одиницях об’єму), а не зважувалися або лічилися, і не сплачується закят із таких продуктів, як кавуни, цибуля, гранати тощо.
в) Щоб урожай досяг нісабу — а саме п’ять васків (осаків). Те, що менше, не обкладається закятом.
г) Щоб нісаб перебував у володінні на момент обов’язковості закяту.
Якщо майно набуто після настання обов’язку (наприклад, куплено або подароване після збору врожаю) — закят не обов’язковий.
Час виплати обов'язковості закяту:
Закят на зернові та плоди стає обов’язковим із моменту їх дозрівання. Ознаки дозрівання:
Для зернових: коли зерно твердне.
Для фініків: коли плоди червоніють або жовтіють.
Для винограду: коли стає м’яким і солодким.
Нісаб (мінімальний обсяг для обов’язкової виплати):
Нісаб для зернових культур і плодів — п’ять васків (осаків). Один васк дорівнює 60 са‘а, отже нісаб становить 300 са‘а пророка, що дорівнює приблизно 900 кілограмів.
Розмір обов’язкового закяту:
Обов’язково сплачується одна десята (10 %) з урожаю, який зрошується без зусиль і витрат, наприклад, дощовою водою або природними джерелами.
Половина десятини (5 %) обов’язкова для урожаю, який зрошується з витратами і зусиллями, як-от за допомогою води з колодязів чи річок, що подається тваринами або сучасними технічними засобами.
Другий вид: корисні копалини
До видів майна, що походить із землі, належать корисні копалини. Це те, що видобувається з-під землі й не є її органічною частиною — наприклад, золото, срібло, залізо та дорогоцінне каміння.
Час обов’язковості закяту на корисні копалини настає тоді,
коли людина їх отримує і стає їх власником. Після цього вона має негайно сплатити закят — очікування повного року не є умовою. Мінімальна кількість (нісаб), з якої сплачується закят, відповідає нісабу золота й срібла. Із цієї вартості сплачується чверть десятої частини (тобто 2,5 %).
Третій пункт: закят на грошові цінності
До грошових цінностей належать: золото, срібло та паперові гроші. На все це обов’язково сплачується закят. Доказ цьому — слова Всевишнього Аллага: ﴾А хто накопичує золото і срібло та не витрачає його на шляху Аллага, уникаючи виплати закяту, то сповісти їм добру звістку про болісне покарання!﴿ [Сура Ат-Тауба (Каяття):34].
Також у хадісі сказано: «Немає власника золота чи срібла, який не сплачує з них належного; окрім як у День Воскресіння для нього будуть розпечені пластини з вогню» [44]. [44] Навів аль-Бухарі (1402) та Муслім (2287).
Вчені одноголосно погодилися з обов’язковістю закяту із золота та срібла, а паперові гроші мають такий самий статус, як золото та срібло, оскільки вони замінили їх у грошовому обігу.
Нісаб закяту на золото, срібло та гроші, і розмір обов’язкового закяту:
Нісаб для паперових грошей відповідає нісабу золота або срібла, оскільки вони замінили їх як засіб розрахунку. Якщо їхня вартість досягає нісабу одного з цих металів, закят стає обов’язковим. Сьогодні нісаб паперових грошей частіше визначають за сріблом, оскільки воно дешевше за золото, а отже, його нісаб досягається раніше. Якщо мусульманин володіє грошовим капіталом, вартість якого еквівалентна (595) грамам срібла, і воно зберігається протягом року, то закят на нього стає обов’язковим. Вартість грама срібла час від часу змінюється. Тому, якщо людина має невелику суму грошей і не знає, чи досягла вона нісабу, їй слід запитати у продавців срібла про вартість одного грама, а потім помножити її на 595. Те, що вийде, і буде нісабом.
Корисна примітка: якщо людина хоче виплатити закят зі свого майна, нехай поділить суму нісабу на сорок. Те, що вийде, — це і є обов’язковий розмір закяту.
Четверте: Закят з торгових товарів
Торговими товарами є те, що підготовлене для купівлі-продажу з метою отримання прибутку. До цього належить будь-яке майно, окрім самих грошей: автомобілі, одяг, тканини, залізо, деревина та інше, що призначене для торгівлі.
Умови обов'язковості закяту з торгових товарів:
а) Щоб майно було набуте через власні дії — як-от продаж, оренда та інші способи заробітку.
б) Щоб при набутті був намір займатися торгівлею — тобто мета отримати прибуток, адже справи оцінюються за намірами. А оскільки торгівля — це справа, то й намір має супроводжувати її, як і будь-яку іншу справу.
в) Щоб вартість цього майна досягала нісабу за одним із двох видів грошей.
г) Щоб минув повний рік з моменту володіння.
Як виплачується закят з торгових товарів:
Наприкінці року необхідно оцінити вартість наявних товарів, ґрунтуючись на їхній ціні в золоті або сріблі. Якщо їхня вартість досягла нісабу, то виплачується чверть десятої частини (2.5 %) від цієї вартості.
П'яте: Закят аль-Фітр
Це обов’язкова милостиня, яку виплачують наприкінці місяця Рамадан. Вона була встановлена у другому році після гіджри.
Правовий статус:
Закят аль-Фітр є обов’язковим для кожного мусульманина, який у день свята та в його ніч має їжу понад свою потребу і потребу своєї родини. Він обов’язковий для кожного мусульманина — чоловіка і жінки, малого і дорослого, вільного і раба. відповідно до хадісу: «Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, зобов’язав виплачувати закят аль-Фітр усім рабам і вільним, чоловікам і жінам, за малих і дорослих із мусульман» [45]. Слово «зобов’язав» (فَرَضَ) означає: зробив обов’язковим. [45] аль-Бухарі, (1432) та Муслім (984)
3. Мудрість її встановлення:
Ібн Аббас, нехай буде задоволений Аллаг ним і його батьком, сказав: «Посланець Аллага, мир йому і благословення Аллага, зробив закят аль-Фітр обов'язковим, щоб очистити того, хто постився, від непотрібних слів і непристойних вчинків, а також щоб забезпечити їжею нужденних» [46]. [46] Абу Дауд (1609), Ібн Маджа (1827), аль-Альбані визнав хадіс достовірним у «Сахіх Абу Дауд» під номером 1609.
Час, в який його потрібно обов'язково виплатити:
Закят аль-Фітр стає обов’язковим із заходом сонця в ніч перед святом. Рекомендується виплатити його в день свята перед святковою молитвою. Не дозволяється відкладати виплату після святкової молитви. Якщо ж хтось відкладе виплату закяту до завершення святкової молитви, то буде змушений виплатити його, вже як відшкодування, а сама затримка виплати після встановленого терміну вважатиметься гріхом.
Дозволяється виплатити її за один або два дні до свята.
Розмір і вид того, з чого виплачується закят аль-Фітр:
Необхідно виділити один са’а з їжі, яка є звичною для жителів тої місцевості — як рис, фініки, пшениця тощо. Обсяг са’а — приблизно три кілограми. Не дозволяється виплачувати грошову вартість замість продуктів, адже це суперечить наказу Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага.
Порядок виплати закяту аль-Фітр:
Час виплати:
Закят слід виплачувати одразу після настання обов’язковості. Відкладати дозволяється лише у разі крайньої необхідності — наприклад, якщо майно людина перебуває далеко і немає нікого, кому можно було б передоручити виплату.
Місце виплати:
Найкраще виплачувати закят у тій місцевості, де знаходиться майно. Перенесення до іншої країни дозволяється у таких випадках:
- якщо у країні немає потребуючих;
- якщо в іншій країні є близький родич, який потребує допомоги;
- якщо існує шаріатська потреба — як-от допомога постраждалим мусульманам у районах голоду чи повеней.
Закят аль-Фітр обов’язковий з майна як дитини, так і з особи, хворої на божевілля, згідно з усіма релігійними текстами, а їхній опікун повинен здійснити цю виплату від їхнього імені. Закят не дійсний без наміру, Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Воістину, вчинки оцінюються за намірами» [47]. [47] аль-Бухарі (1) та Муслім (1907).
Категорії, яким належить виплачувати закят .
Категорій, яким дозволено отримувати закят, вісім:
1. Бідні (аль-фукара):
Це ті, хто не має достатнього забезпечення своїх базових потреб — житла, їжі та одягу. Вони отримують із закяту стільки, скільки буде достатньо для них і для тих, кого вони утримують, на один рік.
2. Незаможні (аль-масакін):
Це ті, хто має частину забезпечення, але не повністю. Наприклад: людина, яка має зарплату, однак вона не покриває її потреб на рік.
Їм видається стільки, скільки необхідно для забезпечення їх і утриманців протягом року.
3. Ті, хто працює зі збиранням закяту (аль-‘амілун ‘аляйга):
Це ті, кого уповноважує правитель для збирання, охорони або передачі закяту потребуючим.
Їм виплачується винагорода за їхню працю — якщо тільки вони не отримують зарплати від держави.
4. Ті, чиї серця прагнуть залучити до Ісламу (аль-муаллaфа кулубугум):
Це ті, кому надається закят із надією, що вони приймуть Іслам, або зміцнять свою віру, або утримаються від шкоди мусульманам.
Їм дається стільки, скільки потрібно для досягнення цієї мети.
5. Для викупу (ар-рікаб):
Це витрати на звільнення рабів і тих, хто уклав угоду про викуп (мукатаб).
Мукатаб — це раб, який викупив себе у свого володаря. До цього також входить викуп мусульманських полонених під час воєн.
6. Боржники (аль-ґарімун) — дві категорії:
а) Той, хто взяв борг через власні потреби і не має змоги його сплатити. Йому видається стільки, щоб погасити борг.
б) Той, хто взяв борг заради примирення між людьми Йому також дозволено отримати з закяту стільки, скільки потрібно для сплати, навіть якщо він заможний.
7. На шляху Аллага (фі сабілі Ллаг):
Це ті, хто бере участь у джигаді на шляху Аллага.
Їм видається стільки, скільки потрібно для участі у боротьбі — транспорт, зброя, їжа та інше.
8. Подорожній у потребі (Ібн ас-Сабіль):
Це мандрівник, у якого закінчились кошти або який був пограбований, і в нього не залишилось засобів, щоб повернутися додому.
Йому надається стільки, скільки потрібно, щоб дістатися до свого міста — навіть якщо вдома він є заможним.
Четверте питання: Піст
Піст — це:
Поклоніння Аллагу шляхом утримання від усього, що порушує піст, від світанку до заходу сонця.
Він є одним зі стовпів Ісламу і належить до обов’язків, які встановив Всевишній Аллаг. Це з того, що відоме в релігії саме по собі. На його обов’язковість вказують Коран, Сунна і одностайна думка мусульман.
Всевишній сказав: ﴾Місяць Рамадан, в який був зісланий Коран – настанова на Прямий шлях для всіх людей і ясні докази вірного керівництва та джерело розрізнення між Істиною та брехнею. А хто із вас застане цей місяць – то нехай обов’язково тримає піст﴿ [Сура аль-Бакара (Корова): 185].
Умови обов’язкового посту в Рамадан:
а) Іслам — піст не дійсний від немусульманина.
б) Досягнення повноліття — піст не є обов’язковим для дитини, але він дійсний від дитини, що досягла віку розрізнення, і для неї це буде добровільним постом.
в) Повноцінний розум — піст не є обов’язковим для божевільного і не дійсний від нього, через відсутність наміру.
г) Здатність постити, піст не є обов’язковим для хворого, який не здатен його дотримуватись, а також для мандрівника. Обидва повинні відпостити пропущене після зникнення причини — хвороби чи подорожі. Для жінки обов’язковою умовою є припинення менструації або післяпологової кровотечі.
Встановлення початку місяця Рамадан відбувається одним із двох способів:
1. Спостереження за молодиком Рамадану, Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Тримайте піст, коли побачите його, і розговляйтеся, коли побачите його» [48]. [48] Навів аль-Бухарі (1810) та Муслім (1086).
2. Завершення місяця Шаабан тридцятьма днями — у разі, якщо не було видно молодика Рамадану через хмари, пил або щось подібне, згідно зі словами Пророка, мир йому і благословення Аллага: «Якщо він буде прихований від вас — завершіть Шаабан тридцятьма днями» [49]. [49] Навів аль-Бухарі (1909).
Намір тримати піст:
Піст, як і всі інші види поклоніння, не буде дійсним без наміру. Час для наміру в обов’язковому пості відрізняється від часу в добровільному. Пояснення:
По-перше: обов’язковий піст — як-от у Рамадан, відшкодувальний піст або піст за обітницею — необхідно мати намір уночі перед світанком. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Хто не мав наміру тримати піст з ночі — в того немає посту» [50]. [50] Ахмад (26457), Абу Дауд (2454), ан-Нассаї (2331), і це його версія.
По-друге: добровільний піст можна намірити вдень, за умови, що людина після настання світанку не вживала нічого, що порушує піст.
Те, що порушує піст:
а) Статевий акт. Якщо людина вступила в статевий акт, її піст анулюється, і вона зобов’язана відпостити цей день. Крім того, їй обов’язкова спокута (каффара), яка полягає у звільненні раба. Якщо вона не знаходить раба, то повинна постити два місяці поспіль. Якщо не здатна постити з шаріатськи виправданої причини — має нагодувати шістдесят бідняків, по половині са’а звичної для країни їжі кожному.
б) Еякуляція внаслідок дотику, поцілунку, мастурбації або багаторазового погляду. У цьому разі необхідно лише відпостити день, без спокути. Адже каффара стосується лише статевого акту. Якщо ж виділення сталося уві сні (полюція), то жодного гріха на ньому немає, бо це сталося без його волі. У цьому випадку достатньо зробити ґусль (повне обмивання) від джанаби.
в) Свідоме вживання їжі або пиття. Відповідно до слів Аллага Всевишнього: ﴾...і також їжте та пийте, доки зоря не допоможе вам ясно відрізнити білу нитки – світло дня від чорної нитки – темряви ночі, а потім тримайте піст до настання ночі.﴿ [Сура аль-Бакара (Корова): 187].
А той, хто поїв або попив, забувши, що тримає піст — на ньому нічого немає, відповідно до хадісу: «Хто забув, що він поститься, і з’їв або випив, то нехай продовжує свій піст, адже це Аллаг нагодував його і напоїв». [51]. [51] [Навів аль-Бухарі (6669) та Муслім (2709).
г) Навмисне викликання блювоти. Хто навмисне викликав блювоту — зобов’язаний відпостити цей день. Хто ж не стримав блювоту (вона сталася мимоволі) — на ньому нічого немає. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Хто не стримав блювоту — не зобов’язаний відшкодовувати, а той, хто викликав блювоту навмисно, нехай відшкодує піст» [52]. [52] Навів Абу Дауд (2380), і ат-Тірмізі (719), і Ібн Маджа (676).
ґ) Виведення великої кількості крові. Як-от: хіджама, кровопускання або донорська здача крові для порятунку хворого — все це анулює піст. Що ж до невеликої кількості крові для аналізу — це не порушує піст. Також не впливають на піст випадки мимовільного витікання крові — як-от носова кровотеча, рани чи видалення зуба.
Кому дозволено не поститися в Рамадан
Перша група: тим, кому дозволено не постити, і на кого покладається відшкодування посту. Це:
1. Хворий, на одужання якого є надія, і для якого піст є шкідливим або надто важким.
2. Мандрівник — незалежно від того, чи зазнає він труднощів у дорозі, чи ні.
І доказом на це є слова Аллага: ﴾...а хто хворітиме або буде в дорозі – то він зобов’язаний поститися в інші дні за кількістю пропущених днів.﴿ [Сура аль-Бакара (Корова): 185].
3. Вагітна або жінка, що годує грудьми, якщо піст шкодить їй або дитині, або є для неї важким. Вони мають статус хворої — тому дозволено не постити. Проте вони повинні відпостити пропущені дні згодом.
4. Жінка в стані менструації або післяпологових виділень. Їм обов’язково припинити піст, він не буде дійсним, і вони зобов’язані відшкодувати пропущені дні в інший час.
Друга група: тим, кому дозволено не постити, і на кого покладається сплата каффари, без обов’язку відпостити. Це:
1. Той, хто страждає на хворобу, яка не обіцяє одужання.
2. Людина похилого віку, яка фізично не здатна постити.
Таким людям дозволено не постити, і вони повинні нагодувати одного бідняка за кожен день Рамадану. А якщо людина похилого віку дійде до стану недоумства (втрати розуму) — з неї знімається релігійне зобов’язання, і вона може не постити, не несучи відповідальності.
Час відшкодування посту та постановлення щодо його відкладання
Необхідно відшкодувати пропущені дні посту Рамадану до настання наступного Рамадану. Краще поспішити з відшкодуванням. Не дозволено відкладати відшкодування після настання наступного Рамадану. Айша, нехай буде задоволений нею Аллаг, сказала: «Мені належало відшкодувати пропущені дні місяця Рамадан, проте відшкодувати ці дні могла лише в місяці Шаабан, через становище Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага» [53]. [53] Навів аль-Бухарі (1849) та Муслім (1846).
Хто відклав відшкодування посту після настання наступного Рамадану, має два випадки:
1. Виправдане відкладання, наприклад: тривала хвороба до наступного Рамадану. У цьому випадку він лише відпостить пропущені дні.
2. Невиправдане відкладання — у такому випадку людина грішить, і на неї покладається: тауба (покаяння), відшкодування посту, годування одного бідняка за кожен день.
Добровільний піст для того, хто має борг за Рамадан
Той, хто має борг посту за Рамадан, повинен відпостити його до початку добровільних постів. Але якщо йдеться про добровільні пости з обмеженим часом, як день Арафа або Ашура, то дозволено тримати піст у ці дня до відшкодування, адже час для відшкодування — широкий, а ці дні минають. Проте не слід постити шість днів Шавваля, поки не буде відшкодовано піст Рамадану.
Заборонені дні для посту
1. День свята Розговіння (‘Ід аль-Фітр) і день свята Жертвоприношення (‘Ід аль-Адха)
2. Дні ташріку — 11, 12 і 13 числа місяця Зуль-хіджа. Піст у ці дні заборонений, крім випадку, коли паломник, що здійснює таматтуʿ або киран, не має змоги принести жертву — тоді йому дозволено постити. Дні ташріку: одинадцятий, дванадцятий і тринадцятий дні місяця Зуль-хіджа.
3. День сумніву — тридцятий день Шаабана, якщо ніч перед ним була хмарною або запорошеною, і через це не видно місяця. Піст у цей день заборонений, якщо його тримають через сумнів, чи настав Рамадан.
Пости, які є небажаними
а) Коли людина поститься увесь місяць Раджаб. б) Коли хтось поститься раз на тиждень, тільки в п'ятницю. Такий піст заборонений. Якщо постити разом із нею день до або день після — небажаність зникає.
Рекомендовані добровільні пости
а) Шість днів Шавваля. б) Піст перших дев’яти днів місяця Зуль-хіджа, особливо день Арафа — окрім паломника, який здійснює Хадж, адже йому му не бажано поститися в цей день. Піст у день Арафа спокутує гріхи за минулий і наступний роки. в) Пост три дні щомісяця, найкраще — білі дні: 13-й 14-й і 15-й день місячного календаря. г) Пост щопонеділка і щочетверга, оскільки Пророк, мир йому і благословення Аллага, постив у ці дні, адже саме в ці дні представляються діяння людей.
Добровільні пости:
а) Піст пророка Дауда, мир йому — це піст день через день.
б) Піст у місяць Мухаррам, який є найкращим місяцем для бажаного посту, а найбільш бажаним у ньому є піст у день Ашура — десятий день Мухаррама, і рекомендується поститися дев'ятий день разом з ним, адже Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Якщо доживу до наступного року, то неодмінно триматиму піст також дев'ятого дня» [54]. І цей піст спокутує малі гріхи, вчинені за останній рік. [54] Навів Муслім (1134).
П’яте питання: Хадж і умра
Хадж у мовному значенні — мета, ціль. У шаріатському значенні — ціль відвідати Заповідний Дім Аллага та святі місця у визначений час для виконання відповідних обрядів.
Умра в мовному значенні — відвідування.
А в шариаті — відвідування Священного Дому в будь-який час для здійснення визначених обрядів.
Хадж — один зі стовпів Ісламу і великих основ його релігії. Він став обов’язковим у дев’ятому році гіджри. Пророк, мир йому і благословення Аллага, здійснив одне паломництво, яке було його прощальним хаджем.
Хадж обов’язковий один раз у житті для того, хто має на це можливість. Те, що понад це — добровільне. Щодо умри, то вона обов’язкова за думкою багатьох учених. Про це свідчать слова Пророка (мир йому і благословення Аллага), коли його запитали: «Чи є на жінках обов’язок джихаду?» — Він відповів: «Так, для них є джихад, але без бою: хадж і умра» [55]. [55] Навів Ахмад (25198), ан-Насаї (2627), і Ібн Маджа (2901).
Обов'язкові умови перед виконанням хаджу та умри:
1. Іслам
2. Повноцінний розум
3. Досягнення повноліття
4. Свобода
5. Можливість (іститааʿ)
Для жінки додається шоста умова — наявність махрама, який супроводжує її під час подорожі для виконання паломництва, оскільки їй не дозволено подорожувати для хаджу чи іншої мети без махрама. Пророк, мир йому і благословення Аллага, сказав: «Жінка не повинна подорожувати без махрама, і чоловік не повинен входити до неї, якщо з нею немає махрама» [56]. [56] Навів аль-Бухарі (1862) та Муслім (1341).
Махрам жінки — це її чоловік або той, з ким їй назавжди заборонено одружуватись, через родинний зв’язок: брат, батько, дядько, племінник (син брата), дядько по матері; через дозволену причину: брат по молочному годуванню; через свояцтво: чоловік її матері, син її чоловіка.
Іститааʿ (можливість) — це матеріальна та фізична спроможність, тобто щоб паломник був в змозі скористатися транспортом і витримати подорож, а також мав достатньо коштів на дорогу в обидва кінці, і також забезпечити тих, на кого він зобов’язаний витрачати (як-от дітей), поки не повернеться.
Крім того, шлях паломництва має бути безпечним для його життя та майна.
Якщо людина має матеріальні засоби, але не може здійснити хадж і умру через старість або хронічну хворобу, яка не обіцяє одужання, то вона зобов’язана призначити когось, хто здійснить хадж і умру від її імені.
Існують дві умови для того, щоб виконання хаджу або умри за іншу особу було дійсним:
1. Щоб той, хто виконує хадж за іншу особу, був мусульманином, який досяг повноліття і має здоровий глузд.
2. Щоб він уже здійснив хадж за себе, як обов’язковий хадж Ісламу.
Місця та час вступу в стан іхраму:
Мікаати — множина від мікат, що в мовному значенні означає межа, а за шаріатом — це місце або час, пов’язані з поклонінням.
Для хаджу існують два типи мікатів: часові та просторові.
а) Часові мікати. Про них Всевишній сказав: ﴾Хадж відбувається у відомі місяці , і хто зобов'язався в ці місяці здійснити Хадж...﴿ [Сура Аль-Бакара (Корова):197].
Ці місяці — Шавваль, Зуль-Каада і перші десять днів Зуль-Хіджа.
б) Просторові мікати Це межі, які не дозволено перетинати тому, хто має намір здійснити хадж або умру, без вступу в стан іхраму. Вони такі:
1. Зу-ль-Хулейфа — мікат для жителів Медіни.
2. Аль-Джухфа — мікат для жителів Шаму, Єгипту та країн Магрибу.
3. Карн аль-Маназіль (нині відомий як ас-Саїл) — мікат для жителів Наджду.
4. Зат Ірк — мікат для жителів Іраку.
5. Яламлам — мікат для жителів Ємену.
Якщо місце проживання людини знаходиться ближче до Мекки, ніж мікат — вона вступає в стан іхраму для хаджу чи умри у своєму домі. Ті, хто є мешканцями Мекки — вступають у стан іхраму в самій Мецці, і не зобов’язані виходити до одного з мікатів. Але якщо вони мають намір здійснити умру, то повинні вийти до найближчої межі Хараму (адна аль-хіль) і там увійти в стан іхраму. Той, хто має намір здійснити хадж або умру — повинен увійти в стан іхраму в одному з визначених місць, які встановив Пророк, мир йому і благословення Аллага, а саме — у просторових мікатах, згаданих вище. Не дозволено проходити їх без вступу в стан іхраму, якщо людина має такий намір.
Кожен, хто проходить повз один із цих мікатів, не будучи його мешканцем, повинен увійти в стан іхраму саме з цього мікату.
Якщо шлях людини не проходить безпосередньо через жоден із мікатів — ані сушею, ані морем, ані повітрям — вона вступає в стан іхраму, коли опиниться навпроти найближчого до неї мікату. Це підтверджується словами Умара ібн аль-Хаттаба, нехай буде задоволений ним Аллаг): «Тоді подивіться, щоб місце на вашому шляху було розташоване та такому ж віддалені (від Мекки), як і він (встановлений мікат)» [57]. [57] Навів аль-Бухарі (1531).
Той, хто летить літаком для здійснення хаджу або умри — повинен увійти в стан іхраму до того, як літак перетне мікат по маршруту. Не дозволено відкладати іхрам до моменту приземлення літака в аеропорту.
Іхрам:
це намір увійти в обряд поклоніння; Якщо мова про хадж, то це — намір здійснити хадж. Якщо мова про умру, то це — намір здійснити умру. Людина не вважається в стані іхраму, доки не сформулює наміру. Просте вдягання одягу іхраму без наміру не означає вступу в стан іхраму.
Рекомендовані дії (сунни), які бажано виконати перед тим, як увійти у стан іхраму:
1. Повне омовіння (ґусль) всього тіла перед вступом в стан іхраму.
2. Чоловік може нанести пахощі на тіло (але не на одяг для іхраму).
3. Одягнути білий ізар і ріда, а також сандалі.
4. Вступити в стан іхраму, перебуваючи на транспорті, звернувшись до кибли.
Види обрядів виконання хаджу (ан-нусук):
Паломник має право обрати будь-який з трьох видів обрядів:
1. Таматтуʿ — увійти в стан іхраму для умри в місяцях хаджу, завершити умру, потім у тому ж році увійти в іхрам для хаджу.
2. Іфрад — увійти в стан іхраму лише для хаджу з мікату і залишатися в цьому стані до завершення обрядів.
3. Киран — увійти в стан іхраму одночасно для хаджу та умри, або почати з умри, а потім додати хадж до початку тавафу. У цьому випадку здійснюється один таваф і один саї для обох.
На тому, хто здійснює таматтуʿ або киран, лежить обов’язок принести жертву, якщо він не є з числа мешканців Мекки.
Найкращий із трьох видів — таматтуʿ, оскільки Пророк, мир йому і благословення Аллага, наказав його своїм сподвижникам. Потім іде киран, бо він об’єднує хадж і умру. Потім — іфрад. [58] Навів Муслім (1211).
г) Тальбія Коли людина увійшла в стан іхраму для одного з обрядів, вона вимовляє тальбію: «Лаббайка ллагумма лаббайк, лаббайка ля шаріка ляка лаббайк. Інна ль-хамда ва-н-ні‘мата ляк ва-ль-мульк, ля шаріка ляк» (Ось я перед Тобою, о Аллаг, ось я перед Тобою! Ось я перед Тобою, немає у Тебе співтовариша, ось я перед Тобою! Воістину, уся хвала належить тільки Тобі, і уся милість, і повна влада! Немає у Тебе співтовариша!) [59]. [59] Навів аль-Бухарі (1549).
Це — сунна. Рекомендується повторювати її часто. Чоловіки вимовляють її вголос, жінки — тихо.
Час її: розпочинається з моменту входження в стан іхраму і завершується таким чином:
Той, хто виконує умру, припиняє тальбію перед початком тавафу.
Той, хто виконує хадж, припиняє тальбію, почавши кидати каміння в Джамрат аль-Акаба у день свята.
Заборонені дії в стані іхраму:
1. Голити, стригти чи висмикувати волосся з будь-якої частини тіла.
2. Підстригати нігті на руках або ногах без потреби. Якщо ніготь зламався і його видалили — викупу немає.
3. Покривати голову чоловікові чимось, що щільно прилягає (шапка, гутра тощо).
4. Носити зшитий одяг, зшитий по формі тіла — як сорочка, штани, тюрбан, шкіряні шкарпетки, рукавички тощо. Кроєний (зшитий) одяг — це той, що створений відповідно до форми певної частини тіла, наприклад, шкіряні шкарпетки, рукавички чи звичайні шкарпетки. Жінці дозволено носити звичайний одяг, потрібний для покриття, але: не носити бурку (нікаб із прорізом для очей), дозволено покривати обличчя хімаром чи джильбабом, якщо поруч є сторонні чоловіки. Не носити рукавички,
5. Наносити парфуми, адже паломник має відмовитися від мирських прикрас і спрямовуватись до вічності.
6. Вбивство або полювання на диких тварин суші. Тому, хто перебуває в стані іхраму, заборонено полювати на диких тварин, допомагати в полюванні на них або забивати їх.
Також йому заборонено їсти м’ясо: тварини, яку він сам уполював, яку було впольовано спеціально для нього, або якщо він сприяв полюванню, бо для нього це — як мертвечина.
А що стосується морських тварин, то полювання на них не заборонено. Також йому дозволено забивати свійських тварин, таких як кури чи худоба, оскільки це не вважається полюванням.
7. Укладати шлюб — для себе або для іншого, або бути свідком у шлюбі.
8. Статевий акт до першого виходу з іхраму — анулює обряд, але його треба завершити і повторити наступного року, принісши в жертву верблюда. Якщо це сталося після першого виходу з іхраму, обряд не анулюється, але слід принести жертву.
Жінка, якщо вона погодилась, — така сама відповідальність, як і для чоловіка.
9. Пестощі з пристрастю без статевого акту — заборонено, бо це може призвести до забороненого. Під пестощами розуміється фізичний дотик до жінки, який супроводжується пристрасним бажанням.
Умра
а) Стовпи умри
1. Вступ у стан іхраму.
2. Таваф.
3. Са’ї (біг між Сафа і Марва).
б) Обов’язкові дії умри
1. Вступ у стан іхраму з відповідного мікату.
2. Гоління або підстригання волосся.
в) Опис умри
Паломник починає умру з тавафу навколо Кааби — сім кіл, починаючи з Чорного каменя і закінчуючи ним. Під час тавафу він має бути в очищенні (тахара) і прикритим від пупка до колін. Сунна — робити іттибаʿ під час усього тавафу: відкривати праве плече, накинувши ріда під ним, а кінці накинути на ліве плече. Після сьомого кола — іттибаʿ припиняється, і плечі вкриваються.
Паломник звертається обличчям до Чорного каменя. Якщо може — цілує його. Якщо ні — торкається правою рукою і цілує її. Якщо ж і це недоступне — вказує на нього правою рукою, промовляючи «Аллагу Акбар» один раз, але не цілує руку і не зупиняється. Під час обходу Кааба лишається ліворуч. У перших трьох колах — сунна рамль, Рамль: швидка хода з короткими кроками.
При проходженні повз Єменський кут: якщо можливо — торкається правою рукою (без такбіру й поцілунку), якщо ні — не торкається, не вказує і не каже «Аллагу Акбар». Між Єменським і Чорним кутами каже: ﴾О, Господь наш! Обдаруй нас благами в земному житті, і благами – Пробаченням і Раєм у Вічному житті, і захисти нас від покарання Вогню﴿ [Сура Аль-Бакара (Корова):201].
Після завершення тавафу слід здійснити два рак'ати молитви бажано позаду Макаму Ібрагіма (місця стояння Ібрагіма, мир йому). Якщо ж це ускладнено, цю молитву дозволяється здійснити в будь-якій частині Заповідної Мечеті. Сунна: у першому ракаʿаті після аль-Фатіха читати Суру аль-Кафірун, у другому — Суру аль-Іхляс. Після цього прямує до місця са’ї — між Сафа і Марва. Сім разів: один туди — одне коло, один назад — друге.
Починає з Сафа — підіймається на пагорб або зупиняється біля нього (підійматися — краще, якщо можливо). І при цьому читає слова Всевишнього Аллага: ﴾Воістину, пагорби ас-Сафа та аль-Марва — місця обрядів релігії Аллага﴿ [Сура Аль-Бакара (Корова):158].
Потім обертається до кібли, каже: «Ля іляга ілля-ллагу, ва-ллагу акбар! Ля іляга ілля-ллагу вагдагу ля шаріка лягу, лягуль-мульку ва лягуль-хамду, йух'ї ва йуміту, ва гува аля куллі шай’ін кадір! Ля іляга ілля-ллагу вагдагу, анджаза ва’дагу, ва насара абдагу, ва газамаль-ахзаба вахдагу» (Немає істинного божества, гідного поклоніння, крім Аллага, і Аллаг — Великий! Немає істинного божества, гідного поклоніння, крім Аллага, Єдиного, У Якого немає співтовариша! Йому належить уся влада, Йому належить повна хвала. Він дарує життя і забирає його, і Він здатний на все! Немає істинного божества, гідного поклоніння, крім Аллага Єдиного! Він виконав Свою обіцянку, дарував перемогу Своєму рабу і Сам переміг ворожі племена!) [60]. Потім піднімає руки, звертається до Аллага з мольбою від себе, потім повторює ці слова поминання Аллага. І так робить тричі. Потім він спускається і йде в бік пагорба Марви, ідучи звичайною ходою до першої позначки. В цьому місці чоловіки прискорюють свій крок і біжать до того моменту, коли досягнуть другої позначки. Що стосується жінок, то їм не приписано прискорювати ходу між двома позначками, оскільки усе тіло жінки само по собі є 'авратом, яке слід тримати покритою, і їй приписано лише йти звичайною ходою протягом усього ритуалу Саї. Потім він іде далі, піднімається на пагорб Марва або зупиняється біля нього — підйом на неї є бажаним, якщо можливо. Там він повторює ті ж дії та слова, які сказав і зробив на Сафа, за винятком читання аяту, а саме слів Всевишнього: ﴾Воістину, пагорби ас-Сафа та аль-Марва — місця обрядів релігії Аллага﴿ Цей аят читається лише під час першого підйому на пагорб Сафа, у першому колі. Потім він спускається, йде звичайно там, де треба йти, і прискорюється там, де дозволено це робити, аж поки не досягає знову пагорба Сафа. Він робить так сім разів, при цьому хід у бік Марви — одне коло, і хід назад до Сафа — ще одне коло. Рекомендується під час са’ї часто згадувати Аллага і звертатися до Нього з дуа — тим, що легко. І бажано, щоб він був у стані очищення (від великого і малого осквернення), але якщо він звершив са’ї без очищення — це все одно зараховується. Так само, якщо жінка почала менструацію або післяпологову кровотечу після тавафу, вона може звершити са’ї, і це буде дійсним, оскільки очищення не є умовою дійсності са’ї, а є лише бажаним. [60] Навів його Муслім (1218).
Коли са’ї завершено, паломник голить голову або підстригає волосся, і гоління є кращим для чоловіка.
І на цьому обряд умри завершується.
Хадж:
а) Стовпи хаджу:
1. Вступ у стан іхраму.
2. Стояння на Арафаті.
3. Таваф аль-іфада (обхід Кааби після стояння).
4. Са’ї (біг між Сафа і Марва).
б) Обов’язкові дії хаджу:
1. Вступ у стан іхраму з відповідного мікату.
2. Стояння на Арафаті 9-го числа Зуль-Хіджа до заходу сонця — для того, хто прибув туди вдень.
3. Перебування в Муздаліфі в ніч на 10-е до півночі.
4. Перебування в Міна у ночі днів ташріку.
5. Кидання камінців (джамарат).
6. Гоління або підстригання волосся.
7. Таваф аль-вадаʿ (прощальний таваф).
в) Опис хаджу
Якщо час обмежений, мусульманин, досягнувши мікату, формує намір здійснити іфрад і входить у стан іхраму з тальбією. Після прибуття до Мекки він здійснює таваф і са’ї, але залишається в стані іхраму до дня Арафа (дев’ятого дня), коли вирушає до Арафату й перебуває там до заходу сонця.
Потім він вирушає звідти з тальбією до Муздаліфи, де залишається до фаджру, а після нього перебуває у зікрі, тальбії та дуа, поки не настане ясний світанок.
На світанку, перед сходом сонця, вирушає до Міна, кидає сім камінців у Джамрат аль-Акаба, потім голить голову або підстригає волосся, але гоління кращ.
Потім він виконує таваф аль-іфада, і достатньо йому зробити лише перше Са'ї. Цим хадж завершується, і людина отримує повне звільнення (ат-тахаллуль аль-акбар).
І йому залишається кидання камінців одинадцятого та дванадцятого дня. Якщо він поспішає закінчити хадж, то кидає усі три джамри (спеціальні стовпи) в одни день. Кожну джамру кидає сімома камінцями, промовляючи «Аллагу Акбар» з кожним камінцем. Він починає з найменшої джамри, яка знаходиться біля мечеті аль-Хейф, потім середня, а потім — Джамрат аль-Акаба, яка є останньою. Кожну джамру він кидає сімома камінцями. Якщо ж він вирішить затриматися після дванадцятого дня, то на тринадцятий день кидає камінці так само, як і на дванадцятий та одинадцятий день.
Час кидання камінців — після зеніту кожного з трьох днів.
Якщо паломник залишає Міну на дванадцятий день до заходу сонця, то в цьому немає нічого поганого. Але якщо він залишиться, щоб кинути каміння на тринадцятий день після полудня, то це краще, як сказав Всевишній Аллаг:
﴾А хто поспішає завершити обряди цих днів за два дні, то не буде гріха на ньому, а хто затримається щоб провести їх за три дні, то також не буде гріха на ньому. Це – вибір для того, хто остерігатиметься Аллага﴿ [Сура Аль-Бакара (Корова):203].
Якщо паломник має намір залишити Мекку: він виконує прощальний таваф — сім кіл без са’ї.
Якщо паломник не привів із собою жертовну тварину (гад'ю), то найкраще для нього — зайти в стан іхраму для умри (бути мутаматті'), а потім, восьмого числа Зуль-хіджжі, оголосити про вступ у хадж і виконати всі вищезгадані обряди. Проте, якщо він зайде в стан іхраму одразу для хаджу та умри, це також дозволено, і такий вид називається кіран, і він передбачає один обхід Кааби (таваф) та один пробіг (сай) для обох обрядів.
Розділ третій:
Що стосується угод
Вчені, нехай змилується над ними Аллаг, вказали на знання, які є обов’язковими для кожного мусульманина. Вони також розглянули обсяг цього знання, що входить до індивідуального обов’язку кожного мусульманина і мусульманки. І зокрема згадали: обов’язок вивчити постанови, пов’язані з купівлею-продажем — для того, хто займається торгівлею, щоб не впасти у заборонене або ріба, не усвідомлюючи цього. Це підтверджується словами деяких із сподвижників,нехай буде задоволений Аллаг ними всіма.
Передано, що ʽУмар ібн аль-Хаттаб, нехай буде задоволений ним Аллаг, сказав: «Нехай не продає на нашому ринку той, хто не розуміється у релігії» [61]. [61] Передав ат-Тірмізі (487); він сказав: «Хасан гаріб». Також визнано достовірним аль-Альбані.
Алі ібн Абу Таліб, нехай буде задоволений ним Аллаг, сказав: «Хто почав займатися торгівлею, не вивчивши фігх (релігійне право), той потрапив у лихварство (ріба́), потім знову потрапив, і знову потрапив» [62]. [62] див.: «Муґні аль-Мухтадж» (2/22).
Ібн ʽАбідін передав від аль-ʽАлямі: «Після того, як кожен відповідальний, повнолітній та дієздатний мусульманин і мусульманка засвоїли базові релігійні знання та прийняли настанови прямого шляху, їхнім наступним обов'язком є вивчення знань про мале омовіння (вуду'), повне обмивання (ґусль), молитву (салят), піст (саум), а також знань про закят для тих, хто має нісаб, про хадж для тих, кому він обов’язковий, і про купівлю-продаж для торговців, щоб вони могли уберегтися від сумнівного та небажаного та забороненого у всіх своїх операціях. Так само і ремісники, і кожен, хто займається чимось, зобов’язаний вивчити знання та постанови щодо своєї діяльності, щоб утриматися від забороненого у ньому». [63]. [63] «Хашія Ібн ʽАбідін» (1/42).
хафіз ан-Нававі, нехай змилується над ним Аллаг) сказав: «Що ж стосується питань купівлі-продажу, одруження та подібних до них справ, які самі по собі не є обов’язковими для кожного, то приступати до них заборонено, не знаючи умов їхнього вірного виконання». [64] див.: Аль-Маджму' (1/50).
Ось деякі правила, що стосуються фінансових угод, встановлені ісламським шаріатом:
1. Дозволеність усього, що приносить очевидну або переважну користь, як-от: купівля-продаж дозволених речей, оренда, переважне право викупу [65]. [65] Аш-Шу́ф'а — це право, яким Аллаг наділив людину, якщо вона має співвласника у певному майні. Якщо один із них бажає продати свою частку й отримати за це плату, то його партнер має переважне право на цю частку порівняно з будь-ким іншим. Це зроблено для того, щоб уберегти партнера від можливої шкоди.
2. Законність усього, що забезпечує та зберігає права людей, як-от: застава, свідчення.
3. Законність усього, що приносить користь обом сторонам угоди, як-от: анулювання угоди, право вибору, умови в договорі купівлі-продажу.
4. Заборона всього, що містить несправедливість щодо людей або призводить до неправомірного привласнення їхнього майна, як-от: ріба (лихварство), узурпація, монополія.
5. Законність усього, що сприяє взаємодопомозі в добрі, як-от: позика, безоплатне користування (ʿарія), зберігання.
6. Заборона всього, що веде до отримання майна без праці, користі чи зусиль, як-от: азартні ігри, ріба.
7. Заборона всіх угод, у яких переважає невідомість або ризик (ґарар), як-от: продаж того, чим не володієш, або продаж невідомого предмета.
8. Заборона всього, що містить хитрість (засіб) для вчинення забороненого, як штучна угода, тощо. [66]. [66] Штучна угода («аль-іна»): це коли людина продає комусь товар у розстрочку, і передає його, а потім, ще до отримання усіх виплат, викуповує його назад дешевше за готівку.
9. Заборона всього, що відволікає від покори Аллагу, як-от: торгівля після другого азану в п’ятницю.
10. Заборона всього, що завдає шкоди або викликає ворожнечу між мусульманами, як-от: продаж заборонених речей, або коли одна людина продає поверх укладеного продажу іншої.
Коли мусульманину незрозуміле шариатське рішення щодо якогось питання — він повинен звернутися до вчених і не приступати до дії, поки не дізнається про відповідну постанову. Як сказав Всевишній: ﴾Тож запитайте володарів знань, якщо ви не знаєте цього!﴿ [Сура Ан-Нахль (Бджоли): 43].
Це — те, що вдалося зібрати. І ми просимо Аллага дарувати нам корисні знання та праведні діла. Воістину, Він — Щедрий, Благородний. Мир і благословення Аллага нашому пророку Мухаммаду, його родині та сподвижникам. І нехай мир і благословення Аллага буде на них численно.
Related books
All books
Питання, в яких не можна залишати дітей мусульман без знань66 мовПитання, в яких не можна залишати дітей мусульман без знань
З іменем Аллага Милостивого Милуючого Вступ З Іменем Аллага, і вся хвала – Аллагу, а потім: Це теми, які мусульманські діти не можуть не знати в релігії Аллага, благословенний Він і вітає, і батьки повинні навчати цьому своїх дітей з раннього віку. Це проста, легка та інтегрована навчальна програма з віровчення, юриспруденції, біографії, етикету, тафсиру, хадисів, етики та пам'яті, що підходить для дітей, будь-якого віку та для нових мусульман, яку можна давати вдома, в дитячих садках та педагогічних інститутах для заучування та роз'яснення. Я розмістив їх відповідно до наук і склав у формі…
Фортеця мусульманина: слова поминання Аллага з Корану та Сунни57 мовФортеця мусульманина: слова поминання Аллага з Корану та Сунни
У цій книзі зібрано слова поминання Аллага з Корану та Сунни, щоб їх було зручно повторювати в різний час і за різних обставин. Вона також містить мольби (ду‘а’), які промовляють після пробудження, під час омовіння, молитви й подорожі та в інших випадках. Це допомагає мусульманину захищати себе, щоб перебувати під охороною та опікою Аллага.
أنا مسلم
Стислий посібник для мусульманина60 мовСтислий посібник для мусульманина
Книга розглядає основи релігії Іслам у стислій та вичерпній формі, роз’яснюючи читачам засади правильного поклоніння та значення віри в Аллага, Його ангелів, Його Писання, Його посланців, Останній день і передвизначення.