Серед людей, які жили задовго до вас, був цар, і мав він при собі придворного чаклуна.
Передається зі слів Сугайба ібн Сінана (нехай буде задоволений ним Аллаг), що посланець Аллага (мир йому і благословення Аллага) сказав:
«Серед людей, які жили задовго до вас, був цар, і мав він при собі придворного чаклуна. Коли чаклун постарів, він сказав цареві: “Я вже старий, тож відправ до мене юнака, щоб я навчив його чаклунству”. І той відправив до нього одного юнака, щоб він його навчив. Направляючись до чаклуна, по дорозі юнак зустрів ченця. Він сів поруч із ним, послухав те, що він говорить, і це сподобалося йому. З того часу кожного разу, коли юнак прямував до чаклуна, він проходив повз цього ченця, затримуючись, щоб посидіти з ним. А коли він приходив до чаклуна, той бив його. Юнак поскаржився на це ченцеві, який сказав: “Якщо ти будеш боятися чаклуна, говори: ‘Мене затримали вдома’, а якщо будеш боятися своїх близьких, говори: ‘Мене затримав чаклун’”. Так тривало доти, поки одного разу дорогу не перегородив величезний звір, затримавши людей. Тоді юнак сказав: “Сьогодні я дізнаюся, хто кращий (на істині) — чаклун чи чернець”. Після цього він схопив камінь і вигукнув: “О Аллаг, якщо справа ченця угодніша Тобі, ніж справа чаклуна, то вбий цього звіра, щоб люди могли вільно ходити”. Він кинув камінь у звіра й убив його, і люди змогли пройти. Потім юнак прийшов до ченця і розповів йому про все. Той сказав: “О синку, сьогодні ти вже перевершив мене, бо я бачу, чого ти досяг. Воістину, на тебе чекають випробування, але коли ти зазнаєш їх, не вказуй на мене” Після цього юнак став зцілювати сліпих і прокажених, і також виліковувати людей і від інших недуг. Про нього почув один із наближених царя, який був сліпим. Він з'явився до нього з численними дарами і сказав: “Усе це буде твоїм, якщо ти зцілиш мене”. Юнак сказав: “Воістину, я нікого не зцілюю, зцілює тільки Аллаг. Якщо ти увіруєш у Нього, я звернуся до Нього з благанням, і Він зцілить тебе”. Так він увірував в Аллага, і Аллаг зцілив його. «Потім він з'явився до царя і, як зазвичай, сів перед ним. Цар запитав його: “Хто повернув тобі зір?” Він відповів: “Мій Господь”. Цар запитав: “Хіба в тебе є господь, крім мене?” Він сказав: “Мій Господь і твій Господь — Аллаг”. Тоді цар наказав схопити його і катувати, доки той не вказав на юнака. Юнака привели до царя. Цар сказав: “О синку, до мене дійшло, що ти досяг у своєму чаклунстві таких висот, що можеш зцілювати сліпих і прокажених, і робити багато іншого”. Юнак сказав: “Воістину, я нікого не зцілюю, зцілює тільки Аллаг”. Тоді цар наказав знову схопити його і катувати доти, доки той не вказав на ченця. Потім до царя привели ченця, якому було запропоновано: “Зречися своєї релігії”, але він відмовився. Тоді цар наказав принести пилку, її приставили до середини голови ченця і розпиляли так, що одна половина впала на землю. Після цього до царя привели його наближеного, якому також було запропоновано: “Зречися своєї релігії”, але й він відмовився. Тоді йому також приставили пилку до середини голови і пиляли доти, доки одна половина не впала на землю. Після цього до царя привели юнака, і йому теж було запропоновано: “Зречися своєї релігії”, але він відмовився. Тоді цар віддав його своїм слугам і сказав: “Відведіть його до такої-то гори і підніміться з ним наверх, а коли досягнете вершини, то відпустіть його, якщо він зречеться своєї релігії. Якщо ні, скиньте його вниз”. Вони відвели його туди і піднялися на гору, де він вигукнув: “О Аллаг, позбав мене від них, як побажаєш”. Тоді гора почала рухатися, вони покотилися вниз, а юнак знову з'явився до царя. Цар запитав: “Що сталося з тими, хто був із тобою?” Юнак сказав: “Аллаг позбавив мене від них” Тоді цар віддав його іншим своїм слугам і сказав: “Заберіть його, посадіть у човен і відпливіть на середину моря. Якщо він зречеться своєї релігії, відпустіть його. Якщо ні — киньте у воду”. Вони доставили його туди, як було наказано. Юнак сказав: “О Аллаг, позбав мене від них, як побажаєш”. Човен перекинувся, і слуги царя потонули, а юнак знову прийшов до царя. Цар запитав його: “Що сталося з тими, хто був із тобою?” Юнак відповів: “Аллаг позбавив мене від них” Потім він сказав царю: “Воістину, ти не зможеш убити мене, поки не зробиш того, що я тобі накажу”. Цар запитав: “Що ж це?” Юнак відповів: “Збери людей на одному підвищенні і прив'яжи мене до стовбура пальми. Візьми стрілу з мого сагайдака, поклади її на середину лука і скажи: ‘З іменем Аллага, Господа цього юнака’, а потім вистріли в мене. Тільки якщо ти зробиш це, ти зможеш мене вбити”. Цар зібрав людей на одній площі, прив'язав юнака до стовбура пальми, дістав стрілу з його сагайдака, поклав її на середину лука, сказав: “З іменем Аллага, Господа цього юнака” і пустив стрілу. Вона влучила юнакові в скроню. Він ухопився рукою за скроню й помер. Тоді люди вигукнули: “Ми увірували в Господа цього юнака! Ми увірували в Господа цього юнака! Ми увірували в Господа цього юнака!” Після цього до царя прийшли його наближені й сказали: “Що скажеш ти про те, чого остерігався? Клянемося Аллагом, те, чого ти остерігався, спіткало тебе — люди увірували!” Тоді цар наказав викопати рови біля міської брами. Їх викопали і розпалили в них вогонь. Потім цар сказав: “Кидайте у вогонь кожного, хто не зречеться своєї релігії” або ж говорили: “Стрибай сам”. Слуги виконували його наказ. І ось до вогню підійшла жінка зі своїм немовлям на руках. Вона зупинилася перед вогнем, не бажаючи туди стрибати. Тоді її хлопчик сказав їй: “Матінко, терпи, адже ти на істині”
"كَانَ مَلِكٌ فِيمَنْ كَانَ قَبْلَكُمْ، وَكَانَ لَهُ سَاحِرٌ، فَلَمَّا كَبِرَ، قَالَ لِلْمَلِكِ: إِنِّي قَدْ كَبِرْتُ، فَابْعَثْ إِلَيَّ غُلَامًا أُعَلِّمْهُ السِّحْرَ، فَبَعَثَ إِلَيْهِ غُلَامًا يُعَلِّمُهُ، فَكَانَ فِي طَرِيقِهِ إِذَا سَلَكَ رَاهِبٌ فَقَعَدَ إِلَيْهِ وَسَمِعَ كَلَامَهُ، فَأَعْجَبَهُ، فَكَانَ إِذَا أَتَى السَّاحِرَ مَرَّ بِالرَّاهِبِ وَقَعَدَ إِلَيْهِ، فَإِذَا أَتَى السَّاحِرَ ضَرَبَهُ، فَشَكَا ذَلِكَ إِلَى الرَّاهِبِ، فَقَالَ: إِذَا خَشِيتَ السَّاحِرَ، فَقُلْ: حَبَسَنِي أَهْلِي، وَإِذَا خَشِيتَ أَهْلَكَ فَقُلْ: حَبَسَنِي السَّاحِرُ، فَبَيْنَمَا هُوَ كَذَلِكَ إِذْ أَتَى عَلَى دَابَّةٍ عَظِيمَةٍ قَدْ حَبَسَتِ النَّاسَ، فَقَالَ: الْيَوْمَ أَعْلَمُ آلسَّاحِرُ أَفْضَلُ أَمِ الرَّاهِبُ أَفْضَلُ؟ فَأَخَذَ حَجَرًا، فَقَالَ: اللهُمَّ إِنْ كَانَ أَمْرُ الرَّاهِبِ أَحَبَّ إِلَيْكَ مِنْ أَمْرِ السَّاحِرِ فَاقْتُلْ هَذِهِ الدَّابَّةَ، حَتَّى يَمْضِيَ النَّاسُ، فَرَمَاهَا فَقَتَلَهَا، وَمَضَى النَّاسُ، فَأَتَى الرَّاهِبَ فَأَخْبَرَهُ، فَقَالَ لَهُ الرَّاهِبُ: أَيْ بُنَيَّ أَنْتَ الْيَوْمَ أَفْضَلُ مِنِّي، قَدْ بَلَغَ مِنْ أَمْرِكَ مَا أَرَى، وَإِنَّكَ سَتُبْتَلَى، فَإِنِ ابْتُلِيتَ فَلَا تَدُلَّ عَلَيَّ، وَكَانَ الْغُلَامُ يُبْرِئُ الْأَكْمَهَ وَالْأَبْرَصَ، وَيُدَاوِي النَّاسَ مِنْ سَائِرِ الْأَدْوَاءِ، فَسَمِعَ جَلِيسٌ لِلْمَلِكِ كَانَ قَدْ عَمِيَ، فَأَتَاهُ بِهَدَايَا كَثِيرَةٍ، فَقَالَ: مَا هَاهُنَا لَكَ أَجْمَعُ، إِنْ أَنْتَ شَفَيْتَنِي، فَقَالَ: إِنِّي لَا أَشْفِي أَحَدًا إِنَّمَا يَشْفِي اللهُ، فَإِنْ أَنْتَ آمَنْتَ بِاللهِ دَعَوْتُ اللهَ فَشَفَاكَ، فَآمَنَ بِاللهِ فَشَفَاهُ اللهُ، فَأَتَى الْمَلِكَ فَجَلَسَ إِلَيْهِ كَمَا كَانَ يَجْلِسُ، فَقَالَ لَهُ الْمَلِكُ: مَنْ رَدَّ عَلَيْكَ بَصَرَكَ؟ قَالَ: رَبِّي، قَالَ: وَلَكَ رَبٌّ غَيْرِي؟ قَالَ: رَبِّي وَرَبُّكَ اللهُ، فَأَخَذَهُ فَلَمْ يَزَلْ يُعَذِّبُهُ حَتَّى دَلَّ عَلَى الْغُلَامِ، فَجِيءَ بِالْغُلَامِ، فَقَالَ لَهُ الْمَلِكُ: أَيْ بُنَيَّ قَدْ بَلَغَ مِنْ سِحْرِكَ مَا تُبْرِئُ الْأَكْمَهَ وَالْأَبْرَصَ، وَتَفْعَلُ وَتَفْعَلُ، فَقَالَ: إِنِّي لَا أَشْفِي أَحَدًا، إِنَّمَا يَشْفِي اللهُ، فَأَخَذَهُ فَلَمْ يَزَلْ يُعَذِّبُهُ حَتَّى دَلَّ عَلَى الرَّاهِبِ، فَجِيءَ بِالرَّاهِبِ، فَقِيلَ لَهُ: ارْجِعْ عَنْ دِينِكَ، فَأَبَى، فَدَعَا بِالْمِئْشَارِ، فَوَضَعَ الْمِئْشَارَ فِي مَفْرِقِ رَأْسِهِ، فَشَقَّهُ حَتَّى وَقَعَ شِقَّاهُ، ثُمَّ جِيءَ بِجَلِيسِ الْمَلِكِ فَقِيلَ لَهُ: ارْجِعْ عَنْ دِينِكَ، فَأَبَى فَوَضَعَ الْمِئْشَارَ فِي مَفْرِقِ رَأْسِهِ، فَشَقَّهُ بِهِ حَتَّى وَقَعَ شِقَّاهُ، ثُمَّ جِيءَ بِالْغُلَامِ فَقِيلَ لَهُ ارْجِعْ عَنْ دِينِكَ، فَأَبَى فَدَفَعَهُ إِلَى نَفَرٍ مِنْ أَصْحَابِهِ، فَقَالَ: اذْهَبُوا بِهِ إِلَى جَبَلِ كَذَا وَكَذَا، فَاصْعَدُوا بِهِ الْجَبَلَ، فَإِذَا بَلَغْتُمْ ذُرْوَتَهُ، فَإِنْ رَجَعَ عَنْ دِينِهِ، وَإِلَّا فَاطْرَحُوهُ، فَذَهَبُوا بِهِ فَصَعِدُوا بِهِ الْجَبَلَ، فَقَالَ: اللهُمَّ اكْفِنِيهِمْ بِمَا شِئْتَ، فَرَجَفَ بِهِمِ الْجَبَلُ فَسَقَطُوا، وَجَاءَ يَمْشِي إِلَى الْمَلِكِ، فَقَالَ لَهُ الْمَلِكُ: مَا فَعَلَ أَصْحَابُكَ؟ قَالَ: كَفَانِيهِمُ اللهُ، فَدَفَعَهُ إِلَى نَفَرٍ مِنْ أَصْحَابِهِ، فَقَالَ: اذْهَبُوا بِهِ فَاحْمِلُوهُ فِي قُرْقُورٍ، فَتَوَسَّطُوا بِهِ الْبَحْرَ، فَإِنْ رَجَعَ عَنْ دِينِهِ وَإِلَّا فَاقْذِفُوهُ، فَذَهَبُوا بِهِ، فَقَالَ: اللهُمَّ اكْفِنِيهِمْ بِمَا شِئْتَ، فَانْكَفَأَتْ بِهِمِ السَّفِينَةُ فَغَرِقُوا، وَجَاءَ يَمْشِي إِلَى الْمَلِكِ، فَقَالَ لَهُ الْمَلِكُ: مَا فَعَلَ أَصْحَابُكَ؟ قَالَ: كَفَانِيهِمُ اللهُ، فَقَالَ لِلْمَلِكِ: إِنَّكَ لَسْتَ بِقَاتِلِي حَتَّى تَفْعَلَ مَا آمُرُكَ بِهِ، قَالَ: وَمَا هُوَ؟ قَالَ: تَجْمَعُ النَّاسَ فِي صَعِيدٍ وَاحِدٍ، وَتَصْلُبُنِي عَلَى جِذْعٍ، ثُمَّ خُذْ سَهْمًا مِنْ كِنَانَتِي، ثُمَّ ضَعِ السَّهْمَ فِي كَبِدِ الْقَوْسِ، ثُمَّ قُلْ: بِاسْمِ اللهِ رَبِّ الْغُلَامِ، ثُمَّ ارْمِنِي، فَإِنَّكَ إِذَا فَعَلْتَ ذَلِكَ قَتَلْتَنِي، فَجَمَعَ النَّاسَ فِي صَعِيدٍ وَاحِدٍ، وَصَلَبَهُ عَلَى جِذْعٍ، ثُمَّ أَخَذَ سَهْمًا مِنْ كِنَانَتِهِ، ثُمَّ وَضَعَ السَّهْمَ فِي كَبْدِ الْقَوْسِ، ثُمَّ قَالَ: بِاسْمِ اللهِ، رَبِّ الْغُلَامِ، ثُمَّ رَمَاهُ فَوَقَعَ السَّهْمُ فِي صُدْغِهِ، فَوَضَعَ يَدَهُ فِي صُدْغِهِ فِي مَوْضِعِ السَّهْمِ فَمَاتَ، فَقَالَ النَّاسُ: آمَنَّا بِرَبِّ الْغُلَامِ، آمَنَّا بِرَبِّ الْغُلَامِ، آمَنَّا بِرَبِّ الْغُلَامِ، فَأُتِيَ الْمَلِكُ فَقِيلَ لَهُ: أَرَأَيْتَ مَا كُنْتَ تَحْذَرُ؟ قَدْ وَاللهِ نَزَلَ بِكَ حَذَرُكَ، قَدْ آمَنَ النَّاسُ، فَأَمَرَ بِالْأُخْدُودِ فِي أَفْوَاهِ السِّكَكِ، فَخُدَّتْ وَأَضْرَمَ النِّيرَانَ، وَقَالَ: مَنْ لَمْ يَرْجِعْ عَنْ دِينِهِ فَأَحْمُوهُ فِيهَا، أَوْ قِيلَ لَهُ: اقْتَحِمْ، فَفَعَلُوا حَتَّى جَاءَتِ امْرَأَةٌ وَمَعَهَا صَبِيٌّ لَهَا فَتَقَاعَسَتْ أَنْ تَقَعَ فِيهَا، فَقَالَ لَهَا الْغُلَامُ: يَا أُمَّهْ اصْبِرِي فَإِنَّكِ عَلَى الْحَقِّ".
Пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага) повідомив, що серед народів, які жили до нас, був цар, у якого був чаклун. Коли чаклун постарів, він сказав царю: Я вже постарів, тож відправ до мене юнака, щоб я передав йому свої знання про чаклунство. Тоді цар відправив до нього юнака, щоб той його навчав. На шляху юнака до чаклуна, жив монах. Якось він завітав до нього і послухав його промови, і вони йому дуже сподобалися. Відтоді кожного разу, йдучи до чаклуна, він проходив повз цього монаха і сідав біля нього. А коли він приходив до чаклуна, той бив його за спізнення. Він поскаржився на це ченцю, і той сказав: «Якщо ти боїшся покарання чаклуна, то кажи: "Мене затримала моя сім’я", а якщо боїшся покарання своєї сім’ї, то кажи: "Мене затримав чаклун"». Так тривало доти, поки одного разу цей хлопчина не натрапив на величезного звіра, який перегородив людям шлях. Тоді він сказав: «Сьогодні я дізнаюся, хто з них кращий: чаклун чи монах?» І він взяв камінь і сказав: «О Аллаг, якщо справа монаха любіша Тобі, ніж справа чаклуна, то вбий цю тварину, і люди зможуть пройти». І він кинув його та вбив її, і люди пройшли. Потім він прийшов до монаха й розповів йому цю історію, на що той сказав йому: «О сину мій! Сьогодні ти став кращим за мене, твоя справа досягла того, що я бачу. І, воістину, ти будеш випробуваний. А коли ж тебе випробовуватимуть, то не вказуй на мене». І цей юнак став зцілював сліпих і прокажених та лікував людей від інших хвороб із дозволу Аллага. І почув про це наближений царя, який втратив зір, і він прийшов до нього з багатьма дарунками й сказав юнакові: «Усе, що тут є із подарунків, — твоє, якщо ти зцілиш мене». Тоді він сказав: «Воістину, я нікого не зцілюю, зцілює лише Аллаг. І якщо ти увіруєш в Аллага, я звернуся до Аллага з благанням, і Він зцілить тебе». Тож він увірував в Аллага, і Аллаг зцілив його. Потім він прийшов до царя і сів біля нього так, як сідав зазвичай. І цар запитав його: «Хто повернув тобі зір?» Він відповів: «Мій Господь». Той запитав: «А в тебе є інший Господь, крім мене?» Він сказав: «Мій Господь і твій Господь — Аллаг». Тож він схопив його і катував доти, поки той не вказав на юнака. Коли юнака привели, цар сказав йому: «О сину мій, твоє чаклунство досягло такого рівня, що ти зцілюєш сліпого і прокаженого, і здійснюєш те-то й те-то». Він відповів: «Я нікого не зцілюю, зцілює лише Аллаг». Тоді він схопив його і не припиняв катувати, поки той не вказав на монаха. Тоді привели монаха і сказали йому: «Відречися від своєї релігії». Але він відмовився. Тоді той наказав принести пилку, поклали її на середину його голови й розпиляли його навпіл. Потім привели наближеного царя і сказали йому: «Зречися своєї релігії!» Але він відмовився. Тоді на середину його голови поклали пилку й розпиляли його навпіл. Потім привели хлопчика й сказали йому: «Відречися від своєї релігії», але він відмовився, і тоді він передав своїм чоловікам, яких було від трьох до десяти. І велів їм: «Відведіть його до такої-то гори та підніміться з ним на неї. Коли ж досягнете її вершини, і якщо він відречеться від своєї релігії, відпустіть його, а якщо ні — скиньте його!» Тож вони повели його та піднялися з ним на гору. Тоді юнак сказав: «О Аллаг, захисти мене від них, як забажаєш!» І гора під ними затряслася й сильно захиталася, і вони впали, а він повернувся до царя. Тоді цар запитав його: «Що сталося з твоїми супутниками?» Він відповів: «Аллаг захистив мене від них». Тоді він передав його групі своїх інших людей і сказав: «Заберіть його, посадіть у човен і відпливіть із ним на середину моря. Якщо він зречеться своєї релігії, то залиште його, а якщо ні — киньте його в море!» Вони повели його, й він сказав: «О Аллаг, захисти мене від них так, як забажаєш!» Тоді човен із ними перекинувся, й вони потонули, а він повернувся до царя. Він відповів: «Аллаг захистив мене від них». І сказав юнак царю: «Воістину, ти не зможеш убити мене, поки не зробиш того, що я тобі накажу». Він сказав: «І що це?» Він сказав: «Збери людей на відкритій місцевості та привяжи мене до стовбура дерева. Потім візьми стрілу з мого сагайдака, поклади стрілу на лук, і скажи: “З ім’ям Аллага, Господа юнака”, і вистріли в мене. Якщо ти зробиш це, то вб'єш мене». Тоді він зібрав людей в одному місці та прив'язав його до стовбура дерева. Потім узяв стрілу з його сагайдака, поклав стрілу на середину лука й сказав: «З ім’ям Аллага, Господа юнака», після чого вистрілив. Стріла влучила юнакові у скроню, між оком та вухом. Тоді він поклав руку собі на скроню, на місце, куди влучила стріла, і помер. Тоді люди сказали: «Ми увірували в Господа юнака! Ми увірували в Господа юнака! Ми увірували в Господа юнака!» І прийшли до царя, і сказали йому: «Чи бачив ти, чого боявся?» «Клянуся Аллагом, тебе спіткало те, чого ти боявся: люди пішли за юнаком, і всі до одного увірували в його Господа!» Тоді він наказав викопати в землі великі й довгі рови біля доріг та розпалити в них вогонь. І сказав він: «Хто не відступиться від своєї релігії, того кидайте туди!» Вони робили те, що наказав їм цар, аж поки не прийшла жінка зі своїм маленьким сином. Вона зупинилася й завмерла на своєму місці, злякавшись увійти у вогонь, і тоді її дитя сказало їй: «О матінко, терпи, адже ти йдеш шляхом істини!»
Цей хадіс є доказом чудес праведників, серед яких — вбивство величезної тварини кидком юнака, прийняття мольби юнака двічі та розмова немовля.
Хадіс вказує на допомогу тому, хто покладається на Аллага, Пречистий Він.
Роз'яснення величі терпіння, а також стійкості та непохитності в релігії.
Мудрість здобуття знань у ранньому віці полягає в тому, що молода людина здебільшого швидше запам'ятовує, ніж старша за віком.
Сила віри цього юнака, і те, що він залишився непохитним у своїй вірі та не відступив.
Аллаг, Всемогутній і Величний, відповідає на мольбу знедоленого, коли той звертається до Нього з благаннями.
Людині дозволяється наражати себе на небезпеку заради загального блага мусульман, адже цей юнак вказав цареві на спосіб, яким той зможе його вбити, згубивши себе таким чином, а саме: взяти стрілу з його сагайдака, накласти її на тятиву лука і сказати: «З ім'ям Аллага, Господа юнака».
Дозволено брехати ворогу під час воєнних дій та подібних ситуаціій, а також задля порятунку життя від загибелі.
Віруючий випробовується у щирості своєї віри та непохитності у проголошенні істини, навіть якщо справа може призвести його втрати життя.
Хадіс є прикладом самопожертви на шляху заклику до Аллага та донесення правди.
Серця рабів перебувають у руках Аллага, і Він веде прямим шляхом того, кого забажає, і залишає в омані того, кого забажає. Так і юнак був наставлений на Прямий шлях, хоч і перебував на вихованні в чаклуна та під опікою нещасного царя.
Дозволено звертатися до Всевишнього Аллага з проханням показати рабу знак, за допомогою якого він розпізнає істину та здобуде тверде переконання.
Люди віри спрямовують усе, що дарував їм Аллаг і чим Він щедро наділив їх, на служіння Його релігії та заклик до Його шляху.
Причини загибелі в руках Аллага, і якщо Він забажає, то приведе їх у дію, а якщо забажає — відверне їх.
Невіруючим не бракує доказів та аргументів, щоб увірувати, але причиною їх зневіри є впертість і гординя.
Тирани та нечестивці готові вбити всіх людей, щоб зберегти свою владу і ті земні блага якими вони володіють.
Аллаг піддає покаранню тих, хто вчинив несправедливість, звідти, звідки вони цього не очікували. Адже люди увірували в Господа юнака, коли побачили його стійкість, щирість його заклику та те, що заради Аллага він не боявся докору тих, хто докоряє.
Є й інші, хто говорив ще в колисці, окрім Іси (мир йому), і цей хадіс пояснює слова посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага): «Ніхто не говорив ще в колисці, за винятком трьох...». Він згадав їх та вказав, що вони походили виключно з-поміж синів Ізраїля.
«Сахих» Мусліма (4/ 2299) (3005).
Більше (10)
بهجة الناظرين شرح رياض الصالحين.
لسليم الهلالي (1/ 86).
تطريز رياض الصالحين.
لفيصل آل مبارك (ص39).
كنوز رياض الصالحين.
لمجموعة من الباحثين (1/ 412).
شرح رياض الصالحين.
لابن عثيمين (1/ 210).
نزهة المتقين شرح رياض الصالحين.
لمجموعة من الباحثين (1/ 62).