«Хто повісив на себе амулет — той вчинив багатобожжя».
Передається від ‘Укби ібн ‘Аміра аль-Джугані, нехай буде задоволений ним Аллаг,
що до Посланця Аллага, мир йому і благословення Аллага, підійшла група людей. Він прийняв присягу від дев’яти з них, а від одного — утримався. Вони сказали: «О Посланцю Аллага, ти прийняв присягу від дев’яти, а цього залишив?» Він відповів: «Воістину, на ньому — амулет». Тоді той зірвав його, після чого він прийняв від нього присягу і сказав, мир йому і благословення Аллага: «Хто повісив на себе амулет — той вчинив багатобожжя».
أَنَّ رَسُولَ اللهِ صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ أَقْبَلَ إِلَيْهِ رَهْطٌ، فَبَايَعَ تِسْعَةً وَأَمْسَكَ عَنْ وَاحِدٍ، فَقَالُوا: يَا رَسُولَ اللهِ، بَايَعْتَ تِسْعَةً وَتَرَكْتَ هَذَا؟ قَالَ: «إِنَّ عَلَيْهِ تَمِيمَةً»، فَأَدْخَلَ يَدَهُ فَقَطَعَهَا، فَبَايَعَهُ، وَقَالَ: «مَنْ عَلَّقَ تَمِيمَةً فَقَدْ أَشْرَكَ».
До Пророка, мир йому і благословення Аллага, прийшла група з десяти людей. Дев’ятеро з них присягнули на вірність Ісламу та послідовність у його дотриманні, а від десятого присягу не було прийнято. Коли Пророка, мир йому і благословення Аллага, запитали про причину цього, він відповів: Воістину, на ньому є амулет — тобто те, що прив’язують або вішають із намистин та подібного, з метою відвернення пристріту або шкоди. Тоді цей чоловік простягнув руку до місця, де був амулет, зірвав його і позбувся його. Після цього Пророк, мир йому і благословення Аллага, прийняв від нього присягу та, застерігаючи від амулетів і роз’яснюючи їхнє положення, сказав: «Хто повісив на себе амулет — той вчинив багатобожжя».
...:
Хадіс вказує на те, що той, хто покладається на когось іншого, окрім Аллага, Аллаг залишає його на того, на кого він поклався.
Віра в те, що носіння амулетів є причиною відвернення шкоди або пристріту, є малим багатобожжям. А якщо людина вірить, що амулет приносить користь сам по собі, незалежно від Аллага, — це вже велике багатобожжя.
«Муснад» Ахмада (28/ 636) (17422).
Більше (4)
الملخص في شرح كتاب التوحيد.
لصالح الفوزان (ص74).
الجديد في شرح كتاب التوحيد.
لمحمد القرعاوي (ص85).